Альтернативи профспілці немає
У перехідний період розвитку будь-якого суспільства та держави, а ми перебуваємо саме на такому етапі, хочемо ми цього чи ні, перед нами постає багато питань, які вимагають оцінки і переосмислення тих чи інших явищ і процесів. Одне з таких стосується профспілок, їх ролі в суспільному та державному житті.
Одним із основних постулатів демократії та розвитку громадянського суспільства є наявність та діяльність громадських організацій, ядро яких становлять саме профспілки.
Професійна спілка – добровільна неприбуткова громадська організація, котра об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності або навчання. І хоча метою їх створення є здійснення представництва та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів, на загальнонаціональному рівні профспілки (в особі Федерації професійних спілок України, галузевих всеукраїнських профспілок) відіграють важливу роль у формуванні державної політики в цілому.
Сьогодні в Україні можна спостерігати чимало парадоксальних явищ, які не завжди можна пояснити з логічної точки зору.
Наприклад, якщо порівнювати соціально-економічні показники нашої країни із країнами Європейського Союзу, складається цікава ситуація: заробітна плата у нас суттєво (в десять і більше разів) менша, ціни на товари практично на однаковому рівні, і при цьому – якість товарів гірша. Погодьтеся, що так було не завжди. Хоча і доходи населення завжди були меншими, принаймні ціни та якість раніше були відповідними.
За цих умов єдині, хто сьогодні в принципі може представляти інтереси трудового прошарку суспільства, є профспілки. І на загальнодержавному рівні альтернативи цьому немає. Лише профспілки формуються знизу-вверх і є єдиними на сьогодні утвореннями, які реально утримуються за рахунок членських внесків. А звідси – кому як не членам профспілки, простим людям, вони повинні повертати «дивіденди» у вигляді захисту їх прав. І навпаки: політична сила, яка прямо чи опосередковано бере участь у формуванні того чи іншого інституту влади, фінансується певною групою, чиї інтереси зрештою і представляє.
Усі ми разом і кожен з нас зокрема, будучи членами профспілки, завдяки масовості та солідаризму забезпечуємо існування в державі демократії і захисту наших прав, і не лише трудових чи соціальних. Саме профспілки, а не політичні сили, великий капітал чи органи влади є виразниками наших з Вами інтересів на загальнодержавному рівні.
Важливою є роль профспілки і на конкретному підприємстві, установі, організації. І саме на цьому низовому рівні найбільш чітким і помітним повинен бути зв’язок профспілки як організації, з однієї сторони, та працівника як члена профспілки, з іншої.
Правовий статус профспілок визначений спеціальним законом «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яким вони наділені досить широкими правами та можливостями впливати як на державну політику, так і в конкретній ситуації у відстоюванні інтересів працівників. Зокрема, профспілки виступають стороною колективних договорів (включаючи регіональні та генеральну угоду), дають згоду на звільнення працівника, погоджують умови праці, дають згоду на їх зміну у випадках, визначених законодавством, мають право звертатися в інтересах працівника до суду і т.д.
Чинне трудове законодавство України відводить профспілкам місце дуже важливої та вагомої гарантії захисту прав працівників. Багато закордонних колег могли б позаздри-ти цьому переліку повноважень.
Проте, якщо бути відвертим, сьогодні профспілки не до кінця використовують свої засоби впливу та не завжди мають той ступінь репутації та довіри, який притаманний їм в силу правового статусу та соціального призначення. Звичайно, що і тут є багато скептицизму, не завжди працівник може бути впевнений, що його права відстоять, не всюди профспілкова організації є настільки актив-ною, як того би хотілося. Чому це так?
По перше, як це не дивно, багато схожих паралелей можна провести і з загально-державними та політичними процесами.
Перехідний етап розвитку характерний не лише для держави, профспілок чи інших інституцій. На цьому етапі перебуває все суспільство в цілому.
Ми часто говоримо про необхідність реформування тих чи інших явищ та процесів, проте забуваємо про головне – необхідність зміни самої суспільної свідомості та поглядів, тобто наших з вами. І поки ми будемо жити прислів’ям «моя хата скраю, нічого не знаю»; поки будемо пасивними у публічних процесах, і не тільки у державних масштабах, а й в першу чергу в себе на підприємстві; поки не переймемося духом справжньої солідарності, коли будемо чекати, що все вирішать за нас – доти і ми будемо жити, як живемо, позбавлені можливості реально впливати на прийняття важливих рішень.
Такі риси притаманні сьогодні і рядовому члену профспілки. Відраховуючи профнески, він залишається осторонь, вважаючи, що все повинні вирішити за нього. Така позиція є не те що неправильною, вона – шкідлива.
І загалом, вважаю, що однією із основних проблем нашого суспільства, що заважає розвиватися нам і країні в цілому, є «рабська психологія», неправильне сприйняття влади та чиновника. Людей не повинно по великому рахунку хвилювати, чому влада не може виконати свої завдання. І посилання на кризу в цьому випадку є недоречними. Адже сьогодні кажуть: криза – ви почекайте, завтра просто скажуть – грошей нема і т.д. Якщо звичайний працівник не справляється зі своїми обов’язками і не може виконати якогось доручення – його просто звільняють або він звільняється сам. Аналогічно має бути в політиці та у владі. Так є у цивілізованому світі. І коли так буде думати все суспільство, сприймаючи себе роботодавцем чиновників та політиків, – відповідно будуть поводитися і самі політики та чиновники.
Аналогічно потрібно змінити відношення і щодо тих процесів, які відбуваються на низовому рівні, у трудових колективах.
Часто працівник не асоціює себе із «профспілкою» і є надто пасивним. Адже, суть профспілкового руху не полягає у наданні профспілкою певних послуг працівнику. Суть профспілки полягає у солідарності її членів щодо вирішення питань та відстоювання своїх інтересів. Саме в згуртованості – сила профспілок.
Тому, зміна іміджу профспілок у першу чергу повинна починатися із кожного із нас – рядових членів профспілки. Ми повинні переосмислити та змінити відношення до профспілки на зразок: «профспілка – це я», «ми – профспілка». Тоді і зникнуть питання, а що для мене робить профспілка? Так є у розвинутих країнах.
І з часом профспілки переформатуються і будуть працювати не стільки над кількістю профспілкового членства, скільки над його якістю. Можливо, навіть потрібно усвідомити, що позбутися пасивних членів профспілки може бути корисним. І тоді випадки масових виходів із профспілки перестануть бути актуальними, а саме явище позбудеться негативного відтінку. В США, наприклад, в окремих профспілках серед працівників проводиться конкурс, щоби стати її членом.
По-друге, вважаю, що первинна профспілкова організація є настільки активною, наскільки активним і рішучим є її лідер – голова, рідше профком як колективний орган, яких у свою чергу обирають прості члени профспілки. Тому вибори профспілкових органів не повинні бути формальною процедурою, як часто буває сьогодні, а бути вагомою та важливою для кожного працівника подією. Кожен член профспілки при цьому повинен відчувати своє значення, а головне – відповідальність.
По-третє, розвиток профспілкового руху в багатьох моментах містить ще залишки радянської системи, а тому з метою розвитку потребує новацій та омолодження проф-спілкових кадрів.
Незважаючи на те, що робота над молодіжною політикою в профспілках вже розпочалася, вона є повільною і недостатньою. Відчувається ще внутрішня пасивність щодо активного залучення молоді до профспілкових органів. Хоча посилення ролі молоді в профспілках не може бути конкуренцією. Це, насамперед, допомога, креатив, новизна, запорука та джерело зміни іміджу профспілки, реальна необхідність її ефективного функціонування та розвитку.
Будь-яка організація матиме перспективи розвитку, якщо вона активно залучатиме до своєї роботи молодь. Адже молоді люди схильні до новацій, активно підтримують процеси реформування. Перед суспільством завжди стоятимуть завдання щодо залучення молоді до суспільного життя, ефективної передачі їй досвіду попередніх поколінь, створення сприятливих умов для її самореалізації. Це стосується і профспілок. Молодь завжди знаходиться в авангарді суспільного прогресу.
Сучасна ситуація, що склалася у профспілковому русі України, свідчить про потребу залучення молоді до профспілок та ефективнішого використання її потенціалу. Схожі тенденції відбуваються і в загально-політичних процесах держави.
Підсумовуючи вищенаведене, можна відзначити, що робота над зміною іміджу профспілок, мотивацією профспілкового членства нерозривно пов’язана зі зміною свідомості та поглядів самих членів профспілки, формування справжнього солідарного духу та активного залучення до профспілкової діяльності молоді. Це і є запорука успіху.
Андрій Олійник, голова Молодіжної ради Об’єднання профспілок Львівщини
Профспілка працівників охорони здоров'я України
Оплата праці
Права працівників
Преса
Дайджест
Приймальня голови молодіжної ради
