Міністерство праці та соціальної політики

 ПРО  РОЗ'ЯСНЕННЯ  ДЕЯКИХ  ПИТАНЬ  ТРУДОВОГО  ЗАКОНОДАВСТВА

Відповідно до статті 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток праців­никам визначається графіками, які затверджу­ються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим пред­ставником) чи іншим уповноваженим на представ­ництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтер­еси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізні­ше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Оскільки законодавчо не встановлена форма графіка відпусток, він складається у довільній формі.

Враховуючи те, що Закон України «Про відпуст­ки» поширюється на всіх громадян України, які пере­бувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізич­ної особи, то норма Закону щодо складання графіка відпусток має бути дотримана і у випадку, коли на підприємстві працює три особи.

Пунктом 1.6 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. № 286 та зареєстрованої в Мін'юсті 30.11.2005 р. за № 1442/11722, перед­бачено, що форми державних статистичних спосте­режень на підприємствах заповнюються на основі типових форм первинної облікової документації.

До первинної облікової документації для ви­значення кількісного складу працівників належить і табель обліку використання робочого часу.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції щодо за­повнення форми державного статистичного спо­стереження № 3-ПВ (термінова, піврічна) «Звіт про використання робочого часу», затвердженої наказом Держкомстату України від 27.12.2007 р. № 467 та зареєстрованої в Мін'юсті 11.01.2008 р. за № 15/14706, підставою для складання звіту є:

форми первинної облікової документації підпри­ємства, установи, організації (далі — підприємства): накази (розпорядження) про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; накази (розпорядження) про надання від­пустки; табель обліку використання робочого часу; довідки й інші офіційні документи, що підтверджу­ють відсутність працівника на роботі;

укладений колективний договір підприємства;

документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях ре­гламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статисти­ки праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, утому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

Враховуючи вищезазначене, ведення табеля обліку використання робочого часу для під­приємств з невеликою чисельністю також є обов'язковим.

Особова картка працівника (типова форма № п-2) вищезазначеного наказу Держкомстату є основним документом з обліку особового складу на підприємстві.

Особові картки ведуться на всіх працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності (у тому числі незалежно від кількості працівників на підприємстві).

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» пе­редбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невико­ристані ним дні щорічної відпустки, а також додат­кової відпустки працівникам, які мають дітей.

За статтею 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина ста­новитиме не менше 14 календарних днів. При цьому ця частина відпустки не обов'язково повинна бути першою її частиною.

Зазначеною вище нормою передбачено мож­ливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов'язок роботодавця поділити її на час­тини, як того бажає працівник.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робо­чого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Законодавством не передбачено умови щодо надання невикористаної частини відпустки з дня тижня, що є наступним за днем закінчення по­передньої використаної її частини, або кратній 7. Роз'яснення Мінпраці від 20.07.95 р. № 06-2555 «Про поділ щорічної відпустки працівників, яка на­дається в календарних днях», яким передбачалася така умова поділу відпустки на частини, втратило чинність у зв'язку з прийняттям Закону України «Про відпустки», який було введено в дію з 1 січня 1997 року.

Особи, винні в порушенні законодавства про від­пустки, несуть відповідальність згідно з законодав­ством (стаття 28 Закону України «Про відпустки»).

Функції державного контролю за дотриманням законодавства про працю, в тому числі про від­пустки, здійснює Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальні органи.

У разі порушення роботодавцем норм законодав­ства про працю за результатами перевірки посадові особи Держнаглядпраці мають право вносити їм приписи про усунення виявлених порушень; скла­дати у випадках, передбачених законом, протоко­ли про адміністративні правопорушення, а також рьзглядати справи про такі правопорушення та накладати адміністративні стягнення згідно із за­конодавством.

Так, згідно з частиною першою статті 41 Кодек­су України про адміністративні правопорушення порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодав­ства про працю — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 188⁶ цього Кодексу неви­конання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням за­конодавства про працю щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або створен­ня перешкод для діяльності цих органів — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Заступник директора Департаменту

В. Мостовий

КОМЕНТАР

ДОТРИМАННЯ НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА: РОЗ'ЯСНЮЄ МІНПРАЦІ

У першій частині листа, який коментується, Мінпраці акцентує увагу на такому: навіть якщо штат установи невеликий, наприклад складає всього три працівники, вести відповідну докумен­тацію, передбачену законодавством, потрібно обов'язково.

Зокрема, необхідно:

1) складати графік відпусток, що безпосе­редньо передбачено ст. 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).

Форми такого графіка чинним законодавством не встановлено, тому кожна установа розробляє його самостійно в довільній формі.

Конкретні строки складання графіка надан­ня відпусток також не визначено, тому вони встановлюються самостійно. У цьому питанні можна орієнтуватися на п. 20 Типових пра­вил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держ­компраці СРСР від 20.07.84 р. №213, який передбачає, що графіки відпусток складаються на кожен робочий рік не пізніше 5-го січня по­точного року.

                        Наведемо примірну форму графіка відпусток