Профспілка працівників охорони здоров'я України

  Оплата праці

  Права працівників



  Преса

  Дайджест

  Приймальня голови молодіжної ради

Стратегія розвитку

Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров'я в Україні на період 2015-2025

КИЇВ, ЛИСТОПАД 2014

Цей документ був створений Стратегічною дорадчою групою з питань реформування системи охорони здоров’я в Україні (СДГ з охорони здоров’я), яка була створена Наказом МОЗ ? 522 від 24.07.2014 року. Створення СДГ було результатом спільної ініціативи громадянського суспільства, Уряду України та Міжнародного фонду «Відродження». Метою спільною ініціативи було залучення висококваліфікованих національних та міжнародних експертів для надання консультативної допомоги Уряду щодо стратегії реформування галузі, оптимального використання міжнародної допомоги, консолідації зусиль донорів щодо підтримки реформ в Україні та вирішення нагальних проблем.

Після низки зустрічей та вивчення багатьох документів ця Стратегія узагальнює пропозиції, запропоновані національними і міжнародними експертами та відображає законні прагнення українського суспільства щодо майбутньої системи охорони здоров’я.

Безперечно Стратегія є рамковим документом, що має бути представленим на розгляд Кабінету Міністрів протягом найближчих місяців. Група наголошує на необхідності проведення процесу широкого обговорення документу. Адже ми не маємо відповідей на всі питання, приймаючи до уваги той факт, що інші зацікавлені сторони можуть бачити речі по-іншому, тому пропозиції та участь в обговоренні та подальшій реалізації тільки вітаються.

Цей документ містить ситуаційний аналіз та пояснення з роз’ясненнями «що» та «як» має бути зроблено у відповідності до запропонованої стратегії (пункти 1, 2 і 3 нижче), а також попередній план дій (пункт 4) з поясненням «що необхідно виконати» у короткостроковій перспективі — в найближчі два роки — та протягом наступних років десятиліття. З технічної точки зору, структура документа виглядає наступним чином:

1. Здоров’я населення та стан системи охорони здоров’я; основні питання політики

2. Зацікавлені сторони, цінності, цілі й завдання системи охорони здоров’я України

3. Структура системи охорони здоров’я; стратегічні можливості для України

4. Побудова нової системи охорони здоров’я, розробка концепції та план дій СДГ з охорони здоров’я складається з Координаційної ради та Експертної групи.

До складу Координаційної ради входять представники урядового сектору (МОЗ), професійних організацій (ВУЛТ), пацієнтських груп (БФ «Пацієнти України») та міжнародних партнерів (Світовий банк, ВООЗ та МФВ). Члени Експертної групи були обрані за відкритим конкурсом. З понад 100 поданих анкет, було обрано 12 експертів: Аїн Аавіску (Естонія), Тетяна Думенко (Україна), Антоніо Дюран (Іспанія), Роман Фіщук (Україна), Андрій Гук (Україна), Олександр Квіташвілі (Грузія), Володимир Курпіта (Україна), Олег Петренко (Україна), Микола Проданчук (Україна), Тихомир Стрицреп (Хорватія), Ігор Яковенко (Україна), Роберт Йейтц (Велика Британія).

Особливу подяку хочемо висловити Секретаріату СДГ: Ольга Стефанишина, Павло Ковтанюк, Катерина Телегіна, Інна Бойко, Олександра Заховаєва, Марічка Маковецька та Інна Голованчук.

Група хоче подякувати національним та міжнародним експертам, які надали суттєву допомогу у роботу групи через запропоновану додаткову інформацію та безпосередньої участі у окремих зустрічах групи

Основі положення

Поточний стан у системі охорони здоров’я України (далі СОЗ) характеризується високими показниками захворюваності, смертності та інвалідності, особливо від неінфекційних захворювань (НІЗ), таких як рак, серцево-судинні та церебро-васкулярні захворювання, хвороби обміну речовин. У поєднанні з міграцією, це сприяло формуванню глибокої демографічної кризи в Україні в результаті чого населення скоротилося на 7 мільйонів (з 52 до 45,3 млн.) протягом двох десятиліть.

Тривожні цифри показують, що переважна більшість українців:

  • Перебувають під впливом серйозних факторів ризику, таким як паління, надмірне вживання алкоголю, неправильне харчування, відсутність фізичної активності, забруднення повітря та води.
  • не отримують ефективної та якісної допомоги на рівні цивілізованих країн. Крім того, наші громадяни залишаються незахищеними від фінансового зубожіння у разі хвороби, незважаючи на те, що Україна витрачає значну кількість свого бюджету на медицину.

Основними визначальними причинами такої ситуації є суттєві недоліки, що накопичувалися в національній СОЗ в результаті тривалої відсутності модернізації, нівелювання потреб населення і сучасних міжнародних тенденцій щодо зміцнення систем охорони здоров’я, економічної неефективності та високого рівня корупції.

Для вирішення цих проблем було запропоновано розробити Національну стратегію реформування охорони здоров’я, яка стане частиною національного плану реформ, оголошеного урядом України.

Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я (далі Стратегія) є рамковим документом, який визначає зміст, бачення, принципи, пріоритети, завдання та основні заходи для української СОЗ протягом наступних 10 років. Термін реалізації до 2025 року був обраний тому, що він забезпечує достатньо часу необхідного для реалізації та оцінки політичних змін.

Стратегія повинна стати основою для розробки політики та визначення порядку прийняття рішень в галузі охорони здоров’я, в тому числі рішення про наповнення та розподіл бюджетних коштів для охорони здоров’я. Мета Стратегії полягає не в тому, щоб розробити довжелезний перелік заходів, які будуть реалізовані для досягнення цілей і завдань в кожному сегменті охорони здоров’я. Замість цього, стратегія надає чіткі і переконливі причини та пояснює, чому ті чи інші пропозиції повинні розглядатися як пріоритет. Таким чином, це створить основу для оцінки та перегляду існуючого оперативного регулювання та розвитку нових, складних заходів і конкретних дій в певних сегментах сектору охорони здоров’я. (Наприклад, стратегічний план розвитку людських ресурсів, генеральний план розвитку лікарень, стратегічний план розвитку паліативної допомоги, стратегічний план розвитку громадського здоров’я).

Загалом, Українська Стратегія Здоров’я базується на трьох основоположних принципах, які Міністерство і уряд розглядають як фундаментальні. Ці принципи мають бути застосовані в рамках усієї галузі та повинні бути відображені у подальших документах, а саме:

  • у центрі уваги та інтересу системи повинна перебувати людина (пацієнт). Це означає наступне (і) заходи системи повинні бути спрямовані на задоволення потреб людини з урахуванням голосу пацієнтів; (іі) якість, безпека, тривалість послуг, наближеність до громади, швидке реагування на зміни повинні стати наріжними каменями нової СОЗ, яку ми плануємо створити; (ііі) охорони здоров’я є системою, яка повинна керувати стосунками між різними учасниками, включаючи управлінців, надавачів послуг, отримувачів послуг та дослідників, кожний з яких займає певну нішу та має чітко визначену відповідальність. Таким чином система буде базуватися на довірі, діалозі та взаємній повазі усіх учасників, і ефективність усієї системи в кінцевому вигляді залежатиме від якості їх взаємодії.
  • СОЗ має бути зорієнтована на результат , що означає (і) очікувані результати (показники здоров’я, фінансова захищеність пацієнтів, економічна ефективність та задоволеність послугами) повинні керувати процесом прийняття рішень на усіх рівнях; (іі) система повинна підтримувати атмосферу, коли оцінка роботи персоналу повинна базуватися на результативності наданих послуг, здійснюватися регулярно та постійно удосконалюватися; (ііі) системні реформи такі як розвиток приватного сектора можуть та повинні бути започатковані у разі отримання підтвердження, що вони призведуть до покращення очікуваних результатів, наприклад зменшенні вартості послуг при збереженні відповідної якості послуг. Ця вимога є суттєвим пріоритетом для створення якісної та працюючої інформаційної бази, за даними якої приймаються відповідні рішення. Ми маємо констатувати, що наразі наявні доказові дані є неякісними та обмеженими.
  • зосередження на впровадженні поставлених цілей означає, що недостатньо мати хороші ідеї, але важливо розробляти, впроваджувати та моніторити виконання детальних планів реформування, які чітко визначають відповідальність, часові рамки, механізми звітності. Важливо врахувати, що реформи залежать від наявності фінансування і не повинні обіцяти ті речі, які держава не здатна виконати (наприклад, безкоштовну медичну допомогу для усіх).

1. ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТА СТАН СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я;
ОСНОВНІ ПИТАННЯ ПОЛІТИКИ

У 2012 році очікувана середня тривалість життя при народженні в Україні складала 66,1 років для чоловіків і 76 років для жінок, що є низьким показником не лише порівняно з середнім європейським (72,5 і 80 відповідно), але і дуже схожими на показники в Україні у 1990 році (65,7 для чоловіків і 75,0 для жінок).У поєднанні з міграцією, поточний стан здоров’я сприяв розвитку демографічної кризи, в результаті якої населення скоротилося на 7 мільйонів (з 52 до 45,3 млн) протягом двох десятиліть.

Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025

Україна демонструє одні з найгірших показників охорони здоров’я в Європейському регіоні, що характеризується високими показниками смертності, захворюваності та інвалідності. За показниками смертності, що в період між 1991 і 2012 роками збільшилися на 12,7%, Україна посідає друге місце в європейському рейтингу (у Європейському Союзі показник смертності зменшився на 6,7%). Смертність працездатного населення формує чверть загального показника (у чоловіків це одна третина всіх смертей, з трьох-чотирьох кратною вищою ймовірністю смерті, аніж у жінок всіх вікових груп 16 — 60 років). Переважають та в останні роки залишаються незмінними основні причини смертей, як неінфекційні захворювання: серцево-судинні та церебро-васкулярні, онкологічні, хвороби обміну речовин. У 2013 році серцево-судинні захворювання були основною причиною смерті у 66,5% випадків, далі йдуть новоутворення (13,9%), і на третьому місці (6%) — зовнішні причини (травми, отруєння, тощо).»

Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025

Ці тривожні цифри підтверджують, що переважна більшість українців перебуває під впливом таких факторів ризику, як тютюнопаління, зловживання алкогольними напоями, нездорове харчуванням, відсутність фізичної активності, забруднення оточуючого середовища. Наприклад, більше половини дорослих українських чоловіків регулярно палять, у порівнянні майже з 25% у Західній Європі (міжнародний досвід показує, що 25% курців втрачають в середньому близько 20 років тривалості життя в порівнянні з некурцями).

Одним з ключових чинників такої ситуації є безперечно і погані економічні показники країни. Валовий внутрішній продукт (ВВП) України в 2013 році склав 1460 млрд. грн. (177,4 млрд. $), що на душу населення складає значно нижче аніж найгірші показники окремих країн Європейського Союзу. Зміни за останні роки подано на малюнку, наведеному нижче.

Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025

Інші ключові причини криються в серйозних недоліках, що були накопичені в системі охорони здоров’я. Для початку чисельний, але фрагментарний набір застарілих установ охорони здоров’я на національному рівні (служби, інститути, установи) не зміг забезпечити ефективні заходи для впливу на соціальні детермінанти здоров’я (бідність, житлові умови, зайнятість), які необхідні для процвітання України, як сучасного суспільства. Незважаючи на незліченну кількість офіційно дозволених, успадкованих і нових медичних установ, громадське здоров’я в Україні живе в магматичному, не сфокусованому хаосі, наприклад, різні регуляторні та технічні документи довільно описують сферу моніторингу стану здоров’я населення».

Головною ціллю цієї стратегії є сама система охорони здоров’я, з її архаїчними механізмами, відсутністю інтересу до потреб, неефективним управлінням та нездатністю системи забезпечити громадян ефективними та якісними послугами. Організаційні, правові, фінансові, управлінські, економічні, структурні, кадрові, інформаційні, галузеві та інші фундаментальні помилки не дозволяють Україні досягнути значного приросту людського капіталу. Усе це відбувається незважаючи на те, що Україна витрачає на охорону здоров’я значну суму своїх доходів. У 2012 році загальні витрати на охорону здоров’я складали приблизно 7,7% від ВВП ця частка фактично дорівнює або навіть вище, ніж в країнах, які приєдналися до ЄС після 2004 року, і вища, ніж в Польщі, Румунії і Естонії, що забезпечують своїх громадян кращими медичними послугами та мають кращі результати в сфері охорони здоров’я. Через низький рівень ВВП на душу населення, цей високий відсоток у абсолютних цифрах складав у 2012 році лише 2391,7 грн. на людину на рік ($ 299,3, що значно нижче ніж $ 3340 (середньоєвропейське значення), включаючи Чехію ($ 1432), Польщу ($ 854), Болгарію ($ 516) і Румунію ($ 420)). Враховуючи суттєву девальвацію національної валюти у 2014 році — показник істотно скоротиться.

Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025

Гірше того, є радикальні протиріччя між тим, що держава обіцяє та що може надати. Формально система охорони здоров’я заявляє, що забезпечує універсальний доступ до необмеженої допомоги, яка надається безкоштовно в державних та комунальних медичних установах, але фактично протягом багатьох років громадяни були незахищених від катастрофічного фінансового зубожіння через витрати на охорону здоров’я у випадку хвороби. Витрати з державного бюджету (4,4% ВВП) покривають 57% від загального обсягу послуг, що використовуються людьми.

У той же час, витрати лікувальних закладів переважно скеровуються на захищені статті (заробітна плата та капітальні видатки, наприклад, складають 71–74% від загального обсягу витрат) майже не залишаючи місця для фактичного надання послуг та лікування хворих, таких як закупівля медикаментів та витратних матеріалів; оновлення матеріально-технічної бази. Це означає, що послуги або не надаються, або у разі отримання громадяни змушені оплачувати основу частину витрат зі своєї власної кишені — наприклад, щорічні витрати на ліки в державних установах становлять всього 5–6% від загальної суми витрат і ця цифра зменшується, що змушує домогосподарства платити за переважну більшість лікарських засобів та товарів медичного призначення (за оцінками, 94–95% ліків протягом 2005–2012 рр. закуповувалися домогосподарствами).

 

Приватні витрати на охорону здоров’я в Україні (у 2012 році, складали 46 млрд. грн., 42,3% від загальних видатків охорони здоров’я або 3,2% ВВП) були одними з найвищих в ЄС і країнах Східної Європи, друге місце після Болгарії, але витрати були відшкодовані безпосередньо постачальникові, без механізму об’єднання коштів, що могло б забезпечити перехресне субсидування і спільний фінансовий захист. Більш конкретно, витрати домогосподарств складали 94% коштів приватного сектора і були сплачені безпосередньо з кишені пацієнтів, у той час як частка приватного медичного страхування, медичного страхування від роботодавця і спонсорські внески некомерційних організації були мінімальними.

Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025

Медичні установи стикаються також з іншими обмеженнями. Їх державне фінансування (як частка загального доходу залежить від типу закладу: лікарня, поліклініка, тощо) надходить з бюджетів, що були виділені місцевими органами влади (обласними, районними чи міськими/селищними радами), які в свою чергу отримують асигнування, що надходять з центрального бюджету. Такий розподіл ресурсів здійснюється за конкретною нормою/формулою, в основному на основі внесків– кількість лікарів, ліжок. Формула визначається на центральному рівні і переважно призначена для підтримки статусу-кво, з певною додатковою підтримкою за рахунок неофіційних «тіньових» платежів).

Крім того, бюджети «розписані» відповідно до жорсткої економічної класифікації. Медичні установи не мають свободи переміщати кошти з однієї лінії бюджету до іншої, або асигнувати ресурси на діяльність, що підтримує надання конкретних послуг (наприклад, пріоритети персоналу порівняно з комунальними послугами, хірургія та внутрішня медицина або устаткування в порівнянні з витратними матеріалами) без погодження із фіскальними органами. Замість цього вони зобов’язані витрачати усі асигновані кошти (невитрачені кошти на кінець року мають бути повернені, що в свою чергу може привести до ризику, коли фіскальні органи, зменшать бюджетні асигнування закладу Фонду на наступний рік на аналогічну суму), що робить керування лікарнею практично не актуальним, якщо не сказати контпродуктивним. Таким чином, для управлінців, вигідно завищувати витрати на інфраструктуру лікарні, а перебування в лікарні робити довшим, тому що це приносить кращий зиск у порівнянні з раціональними витратами і економією, або перепрофілюванням структури витрат.

Неефективна структура управління тільки погіршує ситуацію. В теорії, Міністерство охорони здоров’я координує структуру медичних установ в державному секторі, серед яких Міністерство фінансів і місцеві органи влади розподіляють фінансування, зібране із загальних податків. У дійсності, 75% коштів на утримання закладів та працевлаштування персоналу здійснюється на обласному та місцевому рівнях.

З ¼ коштів, які доступні на національному рівні, понад 40% іде на підтримку відомчої медицини, якою управляють інші Міністерства (Міністерство оборони, МВС, Міністерство транспорту, Міністерство праці та соціальної політики та ін.). Співробітники та пенсіонери цих відомств отримують медичну допомогу у відомчих закладах, але можуть користуватися і загальними медичними закладами, що формує надмірність, дублювання та втрати коштів, на додаток до внутрішнього нераціонального використання ресурсів, пов’язаного із утриманням паралельних мереж, що обслуговують одні й ті ж потреби.

Все це привело до надмірної кількості лікарень (2200) і лікарняних ліжок (понад 400 тисяч) у державному секторі — значно більше ніж в сусідніх країнах та в ЄС в цілому. Однак 75% з тих місць мають надзвичайно низьку пропускну потужність, так як вони розташовані в невеликих медичних установах (міські або районні/сільські лікарні, спеціалізовані лікарні–ендокринологічні, дермато-венерологічні диспансери), деякі з них знаходяться у напівзруйнованому стані. Через відсутність інвестицій та інші обмеження, лікарні не здатні забезпечити сучасну комплексну допомогу (наприклад, послуги з кардіохірургії або лікування раку).

Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025

Крім того, Україна має масивну мережу різних типів фахівців, таких, як кардіологи, хірурги-ортопеди, офтальмологи, урологи, які задіяні в 8300 поліклініках, що знаходяться в районах і великих містах/міських лікарнях та спеціалізованих диспансерах(туберкульоз, ВІЛ/СНІД). Передбачалося, що вони будуть працювати, як спеціалісти до яких приходять з направленням від дільничних лікарів, які закріплені за певним районом або сільською лікарнею, надають медичні послуги первинного рівня та об’єднані в центри первинної медико-санітарної допомоги, що обслуговує населення певної території. Фактично, центри ПМСД, які укомплектовані лікарем і медсестрою (або ФАПи), надають обмежені послуги з використанням застарілих технологій та без стимулів для підвищення якості, що тільки погіршувало їх професійну компетентність протягом багатьох років. Як наслідок, більшість пацієнтів намагалися уникати первинного рівня, тому зверталися безпосередньо до лікаря фахівця, який в свою чергу дійсно готовий був надати допомогу в обмін за певну офіційну або неофіційну платню.

Догоспітальна допомога та послуги швидкої медичної допомоги вважаються ще однією підсистемою, що не відповідає однорідним вимогам якості, доступності, ефективності та укомплектованості обладнанням. Зловживання ресурсами є скоріше правилом, ніж винятком у цьому контексті.

У 2011–2014 роках, пілотна ініціативи в Дніпропетровській, Донецькій та Вінницькій областях та місті Києві не запровадила усі пілотні фінансові механізми, зокрема не запроваджено укладання договорів з постачальниками медичних послуг, систему компенсації та стимулювання праці, механізми направлення та доступу до вторинної і третинної допомоги. Одна з причин, чому пілотні заходи 2011–2014 рр. не були належно оцінені полягає у відсутності відповідної оцінки якості надання послуг, ефективності рівня покриття населення послугами; жодної оцінки вихідного рівня не було проведено, також не проводилися заходи з моніторингу та оцінки з метою визначення чи покращилася в цілому система надання допомоги після реалізації пілотних проектів чи ні.

Ця тривожна картина доповнюється швидким старінням і зниженням кількості лікарів (часто неправильно тлумачать тенденцію, конвертуючи кількість лікарів на душу населення, не приймаючи до уваги фактор скорочення чисельності населення) і швидшими темпами медсестер та іншого кваліфікованого медичного персоналу. Низька заробітна плата, незалежно від обсягу і якості роботи, що надається в технологічно зношеному і професійному середовищі, а також жорстких робочі правила, на чолі з незрозумілими рішеннями політично призначених начальників мають вплив на етику, мораль і соціальну привабливість професії медичного працівника.

Приватний сектор дуже малий–в ньому практично немає великих приватних страхових компаній і лікарень — він складається в основному з аптек, медичних установ (переважно амбулаторних) і приватно практикуючих лікарів. Вони отримують фінансування в основному за рахунок прямих платежів від населення — скерування (особливо коштів) з державних медичних установ практично не існує.

Таким чином, політичне керівництво і виконавча, а також законодавча гілки української влади зберегли в незмінному стані систему охорони здоров’я, що була успадкована з радянського періоду, а саме комплексну модель Семашко, що належала і фінансувалась державою, була спрямована на утримання лікарень, з надзвичайно фрагментованим управлінням, та послугами, що були зосереджені на лікуванні окремих нетяжких гострих станів та фактичною відсутністю профілактики. Система ігнорувала потреби здорового населення та не могла відповісти на зростаючий тягар неінфекційних захворювань. Система була розроблена після Другої світової війни для боротьби з інфекційними захворюваннями і травмами, які в цілому є наслідком зовнішніх причин, а не визначаються особистою поведінкою, система опікувалася питаннями здоров’я матері і дитини, але в цілому то був час, коли комунікації були ускладненими а медичні технології не дорогими. Система також ігнорувала міжнародні тенденції модернізації та зміцнення систем охорони здоров’я (наприклад, не надавалося місце та можливості для розвитку приватного сектора),система не змогла забезпечити формування політики в таких вкрай важливих областях, як інформаційні технології. Існує багато доказів того, що система продовжує культивувати значні осередки неефективності та корупції.

II. ПАРТНЕРИ, ЦІННОСТІ,
ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ МАЙБУТНЬОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Нова політична ситуація сама по собі наочно показує, як Україна змінилася, і з цієї причини, громадяни не будуть приймати систему охорони здоров’я, яка не служить їх потребам і не може задовольнити їх прагнення в таких нагальних сферах, як здоров’я, захворювання та інвалідність. Збереження існуючих механізмів управління, фінансування, кадрового забезпечення тощо призведе тільки до погіршення здоров’я населення, поглибить проблеми з використанням фінансових ресурсів, збільшить нерівність у доступі до медичної допомоги для вразливих груп населення, подальшого невдоволення населення медичним обслуговуванням та державною політикою. Незначна модернізація первинної та невідкладної медичної допомоги, як це відбувалося у пілотних регіонах, без змін в інших областях системи не принесе значних змін і нічим не буде відрізнятися від попередньої системи. Єдиний прийнятний курс дій, це кардинальне, глибоке, але контрольоване реформування існуючої системи.

Серед багатьох інших завдань, українці хочуть мати сильну систему охорони здоров’я, яка забезпечить достойний рівень медичного обслуговування для всіх на рівні розвинутих європейських країн завдяки профілактиці захворювань, а в разі необхідності, за рахунок ефективного лікування.

Молоді й старі громадяни, з міста чи села, заможні і бідні відчувають потребу у кращому рівні лікування; вони зневажають системи, що занадто бюрократичні та з корумпованим управлінням, які не в змозі своєчасно відреагувати на особисті і суспільні потреби, не враховують факторів ризику і не використовують всіх можливих ресурсів. Населення хоче, щоб система відповідала їх очікуванням та запитам.

Бізнес, промисловці і вчені вважають, що поточна система обтяжена підтримкою неефективного функціонування медичних закладів, які не зацікавлені у продуктивності чи результативних показниках. Вони хочуть мати систему, що буде базуватися на принципах доказової медицини, яка допомагатиме у щоденній економічній і соціальній діяльності. Україна асигнує кошти на охорону здоров’я в пропорціях, порівнянних з європейськими, але витрати України вкрай помилкові; бізнес хоче бачити систему рентабельною.

Міжнародний досвід підтверджує, що функціональна система, яка здатна використовувати наявні ресурси соціально відповідальним чином, здатна забезпечити ефективне універсальне покриття та захистити громадян від катастрофічного зубожіння через хвороби. Це вимагає більш тісного зв’язку між здоров’ям нації, розвитком національної економіки та добробуту громадян в контексті свободи і плюралізму.

Модернізація реформованої системи охорони здоров’я України має бути головною ціллю і завданням, що здатне втілити суспільні цінності та прагнення; в кращих традиціях сучасної демократичної Європи, право людини на здоров’я повинно бути сумісним з економічним і соціальним розвитком і політичною стабільністю та спрямоване на запобігання зайвих витрат та корупції. Україна повинна побудувати міцний правовий, фінансово-економічний, структурний, управлінський, організаційний, інформаційний та комунікаційний фундамент для досягнення найкращих результатів для поліпшення здоров’я (у контексті рівня медичної допомоги і справедливості), фінансовий захист, задоволення вимог та очікувань громадян, та врешті решт економічної ефективності

Цілі реформи охорони здоров’я України можуть бути згруповані в чотири пункти:

  • Підвищення особистої відповідальності за власне здоров’я громадян;
  • Забезпечення вільного вибору постачальників послуг;
  • Створення бізнес-дружньої обстановки на ринку охорони здоров’я;
  • Надання адресної допомоги найбільш знедоленим частинам населення.

Відповідальність

Система повинна сприяти формуванню відповідальності громадянина за всі аспекти свого життя, в тому числі права на підтримку здоров’я та отримання медичної допомоги. Наприклад, офіційні спільні платежі, в багатьох випадках, стають необхідною частиною державних субсидій, кількість яких повинна залежати від критеріїв добробуту, встановлених урядом для користувачів послуг охорони здоров’я. Така політика гарантує, що уряд надає більше допомоги знедоленим і менше заможній частині населення.

Свобода вибору

Свобода вибору є основною рушійною силою в рамках вільної ринкової конкуренції. Без конкуренції було б неможливо створити здорові економічні стимули серед сервіс-провайдерів та інших учасників ринку охорони здоров’я. Пацієнти повинні мати право обирати своїх постачальників послуг на основі їх географічного розташування, якості медичної допомоги, професіоналізму медичного персоналу за наявності широкого спектра послуг.

Бізнес середовище

Послуги, що надаються бізнесом, повинні відповідати потребам споживачів і конкурувати один з одним, щоб поліпшити якість обслуговування при мінімальних затратах. Сьогодні ніхто не сперечається про необхідність реструктуризації надання послуг. Бізнес повинен мати право здійснювати необхідні зміни, а уряд повинен зняти штучні бар’єри. У більш вільному середовищі, де вибір постачальника знаходиться в руках пацієнта, медичні заклади зосереджені на наданні допомоги високої якості, використовують сучасні технології та управління, щоб залучити більше пацієнтів, тим самим збільшують свої доходи. Концепція, що охорона здоров’я не може бути і не повинна бути орієнтованою на отримання доходу не є вірною. Послуги повинні бути дофінансовані за рахунок державного фінансування, але мережа постачальників послуг не може бути збитковою і залежати тільки від державних субсидій.

Державне фінансування

Під ефективним використанням державних коштів, ми маємо на увазі спрямування державних ресурсів для найбільш потребуючої частини населення. У зв’язку з цим, уряд має широкий спектр можливостей щоб перейняти досвід багатьох країн, які використовують різні цільові моделі. Наприклад, більш забезпечену частину населення слід заохочувати, щоб вона піклувалася про своє власне здоров’я, в той час як необхідно потурбуватися про соціально не захищені верстви населення, яким потрібно надати субсидії відповідно до їх потреб, наскільки це можливо в рамках бюджету.

Створення пацієнто-центричної системи охорони здоров’я, що орієнтована на потреби людини, поліпшення здоров’я населення чи збільшення тривалості життя буде важко досягти тільки шляхом перерахування високих цілей. Це вимагає розробки проміжних результатів для створення доступу та подальшого користування якісними медичними послугами, забезпечення вибору, безперервності обслуговування, безпеки, інституціональної продуктивності. І після того, як бажані цілі і завдання будуть викладені відповідно до вищезазначеного, Україна повинна зробити свій вибір і визначитися з рішеннями, які функції візьме на себе система охорони здоров’я, наприклад:

  • Контроль як інфекційних так і неінфекційних захворювань потребує доступу і використання якісних профілактичних, діагностичних, терапевтичних, реабілітаційних та лікувальних технологій (у тому числі забезпечення ліками), які повинні бути визначені відповідно до конкретних можливостей наявної мережі закладів, безперервності та безпечності допомоги
  • Надавати послуги може державний сектор або вони можуть закуповуватися у приватного сектора, пропонуючи вибір громадянам відповідно до їх уподобань. Повинна бути визначена роль приватного сектора та його основні параметри (розмір, регулювання, відносини).
  • Кадрова політика, яка не забезпечує адекватне відновлення та збереження людського капіталу в якісному і кількісному вираженні, без зміни буде продовжувати сприяти втраті коштів, для її зміни потрібні добре продумані критерії та терміни;
  • Система закупівель та управління поставками є марнотратною, неефективною, корумпованою і не гарантує, що обладнання, лікарські засоби та необхідні вакцини є доступними за розумною ціною чи у потрібний час, але робота не може бути просто зупинена без альтернативних систем;
  • Неефективні механізми міжсекторальної координації та взаємодії для зміцнення здоров’я будуть тільки підтримувати інституційно і функціонально недорозвинену систему громадського здоров’я, але координація займає багато часу для отримання результатів;
  • Обмін інформацією, оснований на паперових носіях, неперсоніфіковані медичні записи та звіти унеможливлюють комплексний моніторинг та оцінку ресурсів необхідних для ефективного оперативного управління і стратегічного планування, але інформаційні технології коштують дорого;
  • Надання інформації і комунікація з громадськістю, що здійснюється у непрофесійній або грубій формі аж ніяк не поліпшить здоров’я населення, проте прозорість легше проголосити, ніж досягти;

Український уряд отримав мандат на проведення реформ у багатьох сферах і унікальне політичне вікно можливостей, щоб цього досягнути; Рішення має полягати у розумінні, як ця систему охорони здоров’я буде впливати на життя людей і економіку країни протягом багатьох років; на додаток, основні вибори на початку процесу буде важко змінити пізніше і це покладає особливі зобов’язання на уряд. З цих причин, пропоновані зміни повинні будуть

Мінімізувати страждання, яких можна уникнути та

ii. бути чистими та прозоро впроваджуватися.

Іншими словами, різнопланові стратегічні рішення потрібно буде прийняти в найближчі місяці. В контексті наступного розділу пояснюються основні цілі, що потрібно досягнути.

III. ПОБУДОВА СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. СТРАТЕГІЧНІ МОЖЛИВОСТІ
ДЛЯ УКРАЇНИ

Немає сумнівів, що майбутня система охорони здоров’я в Україні має бути приведена у відповідність з прагненнями вступу до європейської спільноти, що тягне за собою реформування пострадянської системи Семашко у відповідності до світових стандартам обслуговування, практики та досвіду, що базується на засадах науково-доказової медицини, надавши відповіді:

  • Які індивідуальні та колективні послуги необхідно розробити для населення, як, де, ким?
  • Як можливо зібрати достатньо фінансування, об’єднати і розподілити його, з яких джерел;
  • Яким чином буде управлятися система (в контексті планування, регуляції), щоб отримати бажані результати найбільш прозорим і ефективним способом, і
  • Які ресурси необхідні для змін (людські ресурси, технології, інформація)

В Європейському союзі існує широкий спектр опцій і «моделей» для кожної з вищевказаних функцій системи охорони здоров’я: деякі країни використовують переважно первинну медико-санітарну ланку, тоді як інші більш схильні покладатися на лікарні; деякі розвивають державну та комунальну медицину, тоді як інші використовують приватну медицину; деякі покладаються на програми страхування, тоді як інші використовують бюджетне фінансування; деякі країни мають жорсткі правила у сферах, які в інших країнах не є предметом особливої уваги.

Стратегічна дорадча група рекомендує НАПРЯМИ реформування, що повинні виключати різні функціональні можливості, переваги та недоліки кожного з варіантів повинні бути ретельно проаналізовані перед запровадженням.

Забезпечення та надання послуг.

Надійна мережа різних державних та приватних постачальників послуг

Сектор забезпечення послугами в Україні буде реформований відповідно до принципів доступності, універсальності, безперервності і комплексного підходу, що поєднує первинну і спеціалізовану допомогу. Механізми забезпечення послугами повинні бути вільні від надмірних бюрократичних регулювань і заохочувати приватні інвестиції в систему, а також розширення свободи вибору для споживачів як рушійної сили реформи. Постачальники послуг всіх організаційно-правових форм власності повинні мати можливість вільно виходити на ринок і конкурувати на паритетних засадах за отримання державного фінансування, в тому разі, якщо їх послуги відповідають належним вимогам безпеки і якості. Багато медичних послуг є вкрай важливими для конкретних осіб (індивідуальні послуги) або групи людей (колективні послуги або послуги громадського здоров’я).

Таким чином мережа державних і приватних медичних установ (у тому числі лікарень, медичних закладів ПМСД, денні стаціонари, центри інтегрованих послуг) задовольнятиме потреби у багатьох видах медичної допомоги. Створення мережі закладів повинне бути організовано з урахуванням циклу захворювання (профілактичні, лікувальні, реабілітаційні заклади); спеціалізації персоналу (первинний, вторинний та третинний рівень допомоги); застосування технології (хірургічна, лабораторна, інструментальна); необхідних професійних навичок, (лікарі, медсестри); інтенсивності надання допомоги(звичайний, інтенсивний, швидкої медичної допомоги); основних цільових одержувачів послуг (педіатричних, геріатричних).

Медичні заклади (мережі, корпорації) повинні користуватися управлінською автономією для забезпечення ефективного надання послуг-див нижче «Автономія надавача послуг» в розділі з управління. У всьому світі системи охорони здоров’я в державному та приватному секторі дотримуються єдиних підходів до управління. Такі професійні заходи стимулюватимуть необхідність досягнення якісних та кількісних результатів (продуктивності), запровадження ініціатив, розумного використання економічних ресурсів, сприяння роботи в команді.

Зміцнення первинної медико-санітарної допомоги.

Поточна ситуація і пострадянські традиції розподілу людських ресурсів (відсутність сімейних лікарів, закореніла система поліклінік), в короткостроковій перспективі не дасть жодної можливості відмовитися від нинішнього поєднання сімейної медицини, педіатрії, акушерства і гінекології для первинної допомоги. Проте, держава буде продовжувати чіткі ініціативи щодо посилення ролі та місця первинної ланки із започаткуванням нової ролі лікарів загальної практики, що працюють за принципом приватного підприємства/приватних підприємців (на прикладі, Великобританії, Нідерландів, Данії), особливо в сільських районах; з цією метою, буде продовжена поступова перепідготовка лікарів ПМСД і переоснащення ПМСД установ.

Принцип вільного вибору (реєстрації у одного «обраного лікаря» на умовах конкуренції) повинен застосовуватися, щоб використати найважливішу перевагу ПМСД, коли лікарі опікуються про декількох пацієнтів, осіб, родин, які живуть та/або працюють поблизу і чиє життя взаємопов’язане. Лікарі таким чином розуміють соціальні детермінанти здоров’я, що є значущою складовою сімейної медицини.

Пацієнти у свою чергу зможуть скористатися лікарем ПМСД, для направлення по складній системі охорони здоров’я, оскільки саме лікареві ПМСД буде надано виняткове право направлення до спеціаліста («гейткіпінг»), що в свою чергу може знизити рівень само направлень пацієнтів. Але систему направлень не просто реалізувати, її необхідно ретельно обговорити (для створення збалансованої системи первинної медико-санітарної допомоги потрібні роки). Формула, що пропонує виняткове право лікарю ПМСД скеровувати до пацієнтів, буде значно кращим варіантом ніж повна заборона самозвернень, яку не можливо буде реалізувати.

Гібридна система оплати має стати зручним способом переходу від оплат бюджетними ставками до оплати за результат. Розумним підходом в даній ситуації може бути застосування комбінації 1) подушних виплат з урахуванням ризиків, враховуючи витрати на надання медичних послуг окремим особам або групам5 (чиста подушна оплата враховує фіксовану плату за одного пацієнта, незалежно від віку, статі та стану здоров’я), 2) плата за послуги (стимул для лікарів, щоб надавати більше послуг лікування), та 3) оплата за результат (стимулювання якості та ефективності на основі клінічних та економічних результатів). Новий механізм оплати повинен бути запроваджений негайно, принаймні, у пілотах.

Реформування мережі лікарень

Кількість і структура лікарень в Україні потребує термінової оптимізації, перепрофілювання тих ліжок і лікарень, на які використовують бюджетні кошти, але які є малоефективними та малопродуктивними як для пацієнтів так і для суспільства. В контексті єдиної лікарняної мережі усі медичні установи повинні надавати доступ пацієнтам до своїх послуг пацієнтам і виконувати загальні правила, в рамках контракту з агенцією закупівлі послуг. (див. нижче в розділі фінансування). Пропонується сформувати три рівні лікарень, що увійдуть до єдиної мережі: місцеві лікарні, регіональні лікарні (географічні регіони, а не адміністративні) та національні референтні центри.

Спеціалізовані, вузькопрофільні медичні заклади повинні бути об’єднані в багатофункціональні медичні центри, щоб забезпечити широкий спектр послуг — навіть якщо деякі з них залишаться протягом певного часу. «Паралельні системи охорони здоров’я» з часом повинні припинити своє існування, а лікарні, що працюють під різними міністерствами зрівняються з іншими медичними закладами та працюватимуть за контрактом з закупівельним агентством на паритетних підставах. Враховуючи поточну ситуацію, військово-медичні заклади можуть залишатися недоторканими.

Україні необхідно переглянути визначення інтенсивного та планового лікування. Інтенсивне лікування буде застосовуватися для важких медичних станів, проводитися лікарем, який має спеціалізацію інтенсивна терапія та/або реаніматологія, до моменту виписати хворого для відновлення; Планове лікування на відміну від інтенсивної терапії, як правило, необхідне людям, чиї хронічні фізичні стани або психічні розлади, ускладнюють задоволення власних потреб, потребуючи допомоги медсестри або іншого медичного працівника у себе вдома або в медичному закладі.

Передбачається створення Генерального плану лікарень (ймовірно, підготовлений на підставі регіональних генеральних планів), план має враховувати наявні ресурси і потреби та включати пропозиції щодо оптимізації мережі, заснованої на забезпеченні доступу та фінансовій ефективності. План(и) дозволять уряду визначити, які лікарні можуть виконувати функцію постачальників послуг у державному секторі (зливаючись або не зливаючись), які з них можуть бути приватизовані, які з них повинні розвиватися як заклади інтенсивної терапії, а які повинні бути перепрофільовані у лікарні планового або хронічного лікування Уряду буде значно легше здійснювати наступні кроки (використовувати революційний або еволюційний підхід) залежно від реакції представників зацікавлених сторін, після розробки плану (див. нижче «автономія надавача послуг» в розділі управління). Діагностичні послуги, або немедичні послуги (харчування, прання) повинні розглядатися як потенційні кандидати для формування державно-приватного партнерства. Крім того, НУО, які себе добре зарекомендували у профілактиці та догляді у сфері ВІЛ/СНІДу, могли б продовжити роботу в цій сфері навіть після завершення роботи Глобального фонду, хоча це питання потребує соціального обговорення.

Громадське здоров’я

Система та заходи громадського здоров’я будуть раціоналізовані, законодавство модернізоване для посилення заходів щодо зміцнення здоров’я, врахування соціальних детермінант та підготовки до надзвичайних ситуацій у випадку виникнення загроз для здоров’я. Існуючі послуги населення і обов’язки будуть розширені на інфекційні, неінфекційні хвороби і оцінку соціальних детермінант здоров’я. Інформаційно-просвітницькі ініціативи щодо скорочення основних факторів ризику, наприклад, створення середовища вільного від тютюну, скорочення використання трансжирів, використання захисних шоломів на транспортних засобах зміцнюватиметься Національний центр контролю за захворюваннями та громадського здоров’я буде створено шляхом об’єднання закладів, які виконують ключові функції у сфері громадського здоров’я з метою покращення стратегічного планування та реалізації політики. Реструктуризація може включати створення регіональних підрозділів громадського здоров’я і лабораторій, які повинні використати лабораторну мережі установ та закладів, що працюють в цій галузі. Потужна національна інфраструктура громадського здоров’я (включаючи ПМСД, центри контролю за захворюваннями та центрами здоров’я) може зіграти ключову роль в досягненні короткострокових задач шляхом вибіркового вирішення «першочергових проблем» (наприклад скринінг раку, надмірне вживання солі, фізична активність).

Швидка(невідкладна) медична допомога

Рішення стосовно реструктуризації швидкої медичної допомоги може бути раціонально вирішене тільки після запровадження змін в загальній системі охорони здоров’я (ПМСД та лікарні). Пропозиції щодо створення Національного інституту медицини катастроф в якості головної організації з надання невідкладної допомоги(не кажучи вже про обласні інститути екстреної медицини, обласні кол-центри з телемедициною; спеціалізація лікарів з невідкладної медицини, обладнання, протоколи та алгоритми допомоги) слід розглядати у відділені й перспективі.

Фінансування охорони здоров’я

Загальне оподаткування в якості основного джерела фінансування, в тому числі цільове оподаткування

Не викликає сумнівів те, що збільшення державних витрат без реструктуризації інфраструктури буде тимчасовим рішенням. Необхідні зусилля, щоб перерозподілити наявні ресурси і підвищити продуктивність системи (подолати прірву між державними зобов’язаннями, фінансовими і людськими ресурсами та інфраструктурою,яку потрібно фінансувати та утримувати, яка щороку вимагає збільшення видатків). Насправді, радикальні заходи зі скорочення видатків є неминучими, у короткостроковій перспективі, в рамках урядових реформ, але вони можуть бути прийняті лише після визначення результативності та ефективності державних витрат, з урахуванням існуючого економічного потенціалу та бюджетних ресурсів, іншими словами, зміни, запропоновані в стратегії повинні бути фінансово обґрунтованими.

Реформа фінансування охорони здоров’я, таким чином, зосередиться передусім на підвищенні ефективності витрат, зокрема, через реформування сектору закупівель. Додаткові джерела фінансування і нові організаційні моделі, що об’єднають фінансування (наприклад, державні чи приватні системи страхування) обов’язково розглядатимуться в установленому порядку, але тільки після того, як процес реформування буде налагоджено. Враховуючи поточну ситуацію в Україні(з великим сектором неформальних платежів), рекомендується в короткостроковій перспективі, щоб основна частину державного фінансування надходила з загальних податків з метою скорочення неформальних витрат домогосподарств. Цільові податки на алкоголь/тютюн повинні служити додатковим (скоріш за все скромним) джерелом надходження коштів, виділених в першу чергу на відшкодування ліків та первинну медичну допомогу — ті сфери галузі, де державні інвестиції найбільш затребувані.

Розподіл між покупцем на постачальником; Закупівельне агентство

Стратегічним підходом України до підвищення ефективності витрачання коштів у короткостроковій перспективі для держави буде дистанціювання від фінансування безпосередньо медичних закладів, за механізмом укладання договору з виконавцем послуг на основі узгоджених схем відшкодування. Корупція під час тендерів є надзвичайно чутливим питанням, яка шкодить репутації системи охорони здоров’я та влади. На практиці, наприклад, одним з відомих швидких способів вирішення серйозних проблем пов’язаних з корупцією при закупівлі більшості фармацевтичних засобів є аутсорсинг міжнародних організацій, що займаються таким видом діяльності від імені країни. Це рішення, приносить і економічні переваги у зв’язку з обсягом закупівель, що проводять міжнародні організації (наприклад, ЮНІСЕФ є найбільшим в світі покупцем вакцин, а ВООЗ може забезпечити пільгові ціни на конкретні препарати).

Напів-автономне але все ж державне Національне агентство з фінансування охорони здоров’я (необхідно визначитися з точною назвою) буде створене для вирішення централізованих закупівель (послуг) і пов’язаних з ними переговорів під керівництвом МОЗ. Таке агентство може в установленому порядку заключити контракти з приватною страховою компанією, але це не реально зробити в короткостроковій перспективі через відсутність відповідних кандидатів.

Об’єднання ресурсів на регіональному рівні, з обмеженнями

Враховуючи, що основний обсяг державного фінансування охорони здоров’я надходить з джерел загального оподаткування початкове об’єднання ресурсів здійснюється на центральному рівні. З метою підвищення ефективності та відповідно до принципів децентралізації, основна частина центрального бюджету буде передана до регіонів (закупівельне агентство регіонального рівня) з урахуванням зваженої подушної формули (території з вищими потребами повинні отримувати більше державного фінансування).

Таким чином, необхідно знайти баланс між неминучою консолідацією фінансів на центральному рівні для фінансування окремих національних лікарень та програм, можливістю економії на обсягах при закупівлі ліків та медичного обладнання, при цьому не забираючи кошти з місцевого бюджету. Закупівля медичних послуг за державні кошти повинна проходити в першу чергу на місцевому рівні в рамках встановлених нормативних умов. Важко передбачити, яке рішення може бути збалансованим, але багаторівневе агентство з закупівель з істотною автономією на обласному рівні та можливістю укладати договори на підставі результатів (від ПМСД до спеціалізованих лікарень третього рівня) може бути реальною альтернативою.

Перехід від постатейного фінансування до системи купівлі медичних послуг

Для підвищення ефективності, система повинна відмовитися від постатейного фінансування. Планується запровадити механізми оплати, що забезпечать стимул для медичних працівників реагувати на потреби пацієнтів, при цьому досягаючи ефективності і економії витрат, і не залишаючи жодного пацієнта без відповідної допомоги. Цілком ймовірно, що Україна захоче наслідувати досвід інших країн у використанні різноманітних платіжних механізмів. Наприклад хорошим варіантом для оплати послуг на первинному рівні є зважені подушні платежі з поправкою на послуги і продуктивність, (більш точно подушна оплата з урахуванням ризиків (подушна змішана оплата) + оплата за послуги + оплата за результат).

В рамках вторинної та третинної допомоги «гроші повинні слідувати за пацієнтом». Першим кроком в реформі платіжної системи на перехідний період є запровадження загального бюджету для лікарень з подальшим переходом до системи оплат за послуги, великою перевагою введення спочатку загального бюджету є також отримання достовірної базової інформації про видатки. Лікарням необхідно надати дозвіл самостійно використовувати свої заощадження, перепрофільовуючи їх для інших цілей або переносячи на наступні роки. Запровадження систему оплати за випадок в платіжну систему стимулюватиме лікарні до підвищення ефективності лікування медичних станів та хвороб, оскільки лікарня буде отримувати відшкодування, у межах розрахунків, необхідних для лікування конкретної хвороби (що унеможливлює надання лікарнями непотрібних послуг, або заохочення пацієнтів до тривалої госпіталізації). За умов чіткого нагляду, використання таких інструментів, як діагностично-споріднені групи (ДРГ), дозволяє порівняти продуктивність лікарень — лікарні будуть фінансово мотивовані використовувати доказові (ефективні) методи лікування, видалити зайві непотрібні процедури, що в кінцевому рахунку вирішить проблему з надмірною кількістю ліжок, розміру будівлі та/або кількості відділень.

Підтримка приватного сектора, як у сфері добровільного (приватного) медичного страхування, і як приватного постачальника медичних послуг є важливим кроком — (див також розділ управління). Тим не менше, під час першої фази реформи охорони здоров’я, група не рекомендує вдаватися до радикальних «змін» у сфері збору коштів або принципів їх об’єднання (наприклад, запровадження соціального медичного страхування).

Запровадження медичного страхування

Вкрай важливо підтримати розвиток медичного страхування у довгостроковій перспективі, у тому числі приватного. Для розвитку медичне страхування перехід від використання роботодавцями оподатковуваного прибутку до систему внесків з видаткової частини бюджету є суттєвим і важливим першим кроком. Необхідно запровадити відповідне нормативне урегулювання та систему моніторингу, щоб не створити іншу схему ухилення від оподаткування та не запровадити систему страхування з недосконалим/неповним охопленням. З часом, доходи, отримані від приватних страхових компаній повинні поліпшити фінансове становище системи охорони здоров’я та зменшити навантаження на бюджетні державні видатки.

Протягом пари років, коли необхідно зосередитися на реформування принципів та механізмів розподілу ресурсів і реформі платіжних систем (див вище), група рекомендує не змінювати джерела фінансування суттєво. Для запровадження медичного страхування, протягом цього періоду часу необхідно створити два різні пакети послуг, які можуть фінансуватися за рахунок державних коштів.

1. «Універсальний не страховий пакет» (УНП) включає медичний захист та медичну допомогу, яка фінансується державою, а населення забезпечує мінімальну доплату, незалежно від їх місця проживання чи фінансової спроможності. Універсальні не застраховані послуги будуть включати в себе ряд медичних послуг, які історично фінансувалися державою, галузь громадського здоров’я, випадки хронічних захворювань, що не покриваються страховим полісом, а також ризики, пов’язані з катастрофічними витратами. Покриття пакету може включати:

a. Громадське здоров’я (щеплення, ТБ,ВІЛ);

b. Психічне здоров’я;

c. Рідкісні захворювання;

d. Ургентне лікування не застрахованої частини населення;

e. Спільне покриття катастрофічних витрат на охорону здоров’я, що перевищують певних поріг;

2. «Державний страховий пакет». Держава забезпечує преміум платежі медичного страхування для вразливих верств населення, в рамках наявних ресурсів.

На першому етапі, міністерство розробить розрахунки для УНП:

Список послуг, що фінансуються державою;

Визначить ринкову ціну УНП;

Визначить суму спільних платежів враховуючи соціально-економічний статус реципієнтів (наприклад, пенсіонери, безробітні, інваліди).

Після розрахунку бюджету УНП, наступним кроком буде асигнування бюджетних коштів на закупівлю пакетів з медичними страховими послугами для вразливих груп населення. Бенефіціари будуть мати можливість вільно вибирати страхові компанії, що беруть участь у державній програмі; Уряд і страхова галузь повинні домовитися про мінімальні умови, які потрібно виконати, щоб отримати послуги.

Управління.

Реформування Міністерства охорони здоров’я

Відповідно до європейських прагнень України, роль держави в системі охорони здоров’я буде значно обмеженою; Міністерство охорони здоров’я повинно буде позбавлене управлінських функцій, таких як закупівлі, управління лікарнями, обслуговування та ремонт лікарень, підкреслюючи свою важливість у прийнятті політичних рішень. МОЗ має зберегти три основні функції:

  • управління системою охорони здоров’я через політичне лідерство та розробку стратегій, створення та координація розробки Генерального плану, визначення пріоритетності програм в галузі охорони здоров’я та обговорення пріоритетів з основними зацікавленими сторонами. У деяких країнах, наприклад, створені агентства з управління програмами охорони здоров’я та служби посередників, що вирішують конфлікти між постачальниками послуг, пацієнтами та державним покупцем.;
  • Регуляторний нагляд всіх видів діяльності, що пов’язані з охороною здоров’я, включаючи закупівлю (послуг). Цю функцію можна виконувати, через представництво МОЗ у правлінні відповідного закупівельного агентства та інших незалежно працюючих організацій, таких як агентство з ліцензування та акредитації медичних закладів, фармацевтичне агентство, що відповідає за реєстрацію та ліцензування фармацевтичної продукції, а також фармаконагляд; Агентство оцінки технологій охорони здоров’я;
  • Забезпечення інформації в сфері охорони здоров’я, прозорості та підзвітності, нагляду/екстреного реагування, буде здійснюватися мережею лабораторій та управлінь Національного центру контролю захворювань і громадського здоров’я, який забезпечуватиме епідеміологічний нагляд, а Департамент надзвичайних ситуацій повинен займатися розробкою національного плану у випадку виникнення або прогнозування таких ситуацій. В усіх випадках, МОЗ має забезпечити доступну, достовірну, правдиву, своєчасну і прозору інформацію стосовно охорони здоров’я для всіх громадян. Точно так же, МОЗ гарантуватиме нагляд і політичний захист скарг пацієнтів в медичних установах, повинно публікувати дані про порівняльну ефективність та результативність. Крім того, міністерство повинно показати себе (так само які і заклади охорони здоров’я) відповідальним за результати, а це основний принцип більшості країн ЄС.

Інституційні перепрофілювання

Склад Міністерства охорони здоров’я і його внутрішня структура повинна в майбутньому відображати нові задачі (зважаючи на ризик надмірного спрощення) міністерство повинно укомплектовуватися спеціалістами з аналізу та комунікацій ніж управлінцями та бухгалтерами («мозок повинен переважати над м’язами»). За визначенням, будучи складовою виконавчої влади, МОЗ повинно підтримувати відкритість процесі формування політик, зосередитися на внутрішніх регламентах і аудиті, створювати нові канали відкритого діалогу з громадськістю. Одним з варіантів створення більш ефективної нормативної бази і вдосконалення управління буде створення спеціального підрозділу з чіткою програмою і повноваженнями для запровадження стандартів національної обов’язкової інформації та електронної системи охорони здоров’я, інтеграції та обміну даними — на основі міжнародних стандартів:HL7/CDA та IHE.

З тієї ж причини, інші установи (центральні і регіональні, місцеві органи влади, покупці) пройдуть процес інституціонального розвитку за напрямами розробка політики, оцінки результатів із застосуванням сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, підзвітності та використання медичної інформації, забезпечення якості, співпраця з пацієнтами та залучення до управління громадянського суспільства. Буде підтримуватися і розвиватися професійне самоврядування. Повинні розвиватися партнерські відносини з приватним сектором в сфері високотехнологічних послуг вторинного і третинного рівня(де високий прибуток), але також там, де приватний сектор має порівняльну перевагу, оскільки може стати найбільш економічно вигідним. В цілому, розвиток державно-приватного партнерства повинно керуватися прагматичним підходом, що базується на доказовій медицині, без протистояння між державним і приватним секторами.

Автономність постачальника послуг

У більшості розвинених країн, фінансування і дохід постачальників послуг залежать від обсягу та якості послуг, що надаються споживачам, переважно на основі вільного вибору споживача, а не на підставі бюрократичних уподобань. Водночас, лікарні та медичні працівники повинні мати управлінські і фіскальні повноваження реінвестувати в інфраструктурні або технологічні зміни, при цьому за ними повинна залишитися відповідальність за витрати державних грошей. Важливо також, що вони зможуть диверсифікувати свої джерела доходів, на додаток до державних виплат і випадкових доплат (наприклад, завдяки новим медичним послугам, таким як пластична хірургія, приватне страхування).

Автономію медичних закладів потрібно збільшити в трьох основних сферах: фінансове управління, персональна делегації, і планування розвитку послуг. Необхідно зробити багато кроків в цьому напрямку, в тому числі: визначити ступінь делегування повноважень; розробити законодавство; переглянути систему фінансового управління; створити систему контрактування та оцінки результатів; визначити кадрову політику і перехідні угоди; провести відбір і підготовку управлінців. Успіх потребує командного підходу, що передбачає участь партнерів та бенефіціарів (пацієнтів).

З політичної точки зору, темпи змін та перетворень в лікарнях, є чутливим питанням, тому захисники «радикальних змін» аргументують рішучі кроки, щоб скоротити тривалість періоду невизначеності. Очевидно, немає стандартного вирішення такої дилеми, але міжнародний досвід (особливо у світлі європейських реформ) більше схиляється до пропозицій поступових перетворень, для можливості уникнення незворотних заходів та відчуження потенційних союзників. Проміжним, прийнятним рішенням буде розширення прав і можливостей контрольованої кількості «незалежних» менеджерів, що очолять групи з реформування лікарень, об’єднавши їх в невеликі мережі під єдиним управлінням; Менеджери повинні мати свободу для запровадження інновацій і прийняття рішень стосовно оптимізації послуг з чіткими принципом підзвітності та можливості використання методу проб і помилок, в цей час зацікавлені визначаться зі своїми позиціями, а МОЗ матиме час для прийняття рішення.

Регулююча роль держави в первинній медико-санітарній допомозі, стаціонарному лікуванні, та спеціалізованій медичній допомозі буде обмежена встановленням певних вимог до інфраструктури та мінімального стандарту якості послуг. Задоволення встановлених норм буде гарантією для входження і діяльності на ринку. Враховуючи європейські прагнення України, Уряд збереже поточні нормативні вимоги, визнаючи вимоги всіх держав-членів ЄС щодо лікарень та інші медичних установ. Будь-який з цих стандартів (європейський чи український) повинен визнаватися для надання дозволу на провадження медичної діяльності.

Важливі внески в систему охорони здоров’я

Контрактування персоналу

Головним внеском в будь-яку систему є люди. Щоб відновити мотивацію медичного персоналу і встановити справедливу винагороду в медичному секторі,потрібно реалізувати загальний процес реформ, у напрямі відповідності європейським стандартам (у тому числі систему до та післядипломної освіти лікарів, медичних сестер та іншого персоналу. Це були б перші кроки з реструктуризації людський ресурс і відповідно до економічних реалій та реальних потреб громадян за допомогою спільних програм навчання з іншими країнами (наприклад, використовуючи Болонську систему освіти в рамках ЄС).

В українській системі охорони здоров’я необхідно чітко розмежувати між отриманням диплому та структурою кадрів, яка може бути створена на основі можливості надання послуг; в такому процесі, вирішальне значення матимуть доступне фінансування, автономія лікарень і конкурентоспроможність кадрів.

Необхідно припинити фінансування Академії медичних наук як бюджетної організацією, а вищі навчальні заклади повинні працювати під егідою Міністерства освіти, враховуючи, що закон про вищу освіту та університетську автономізацію набирає силу; зарахування до учбового закладу повинно ґрунтуватися на загальних критеріях вступу: зовнішнє незалежне оцінювання з відповідними гарантіями прозорості, справедливості та неупередженості.

Єдиним методом вирішення питання кількості, компетенції та структури лікарів, медсестер, клінічних провізорів, менеджерів охорони здоров’я є переговори з відповідними професійними об’єднаннями. Проведення адміністративних скорочень зверху вниз або запровадження радикальних механізмі в конкуренції можуть бути неприйнятними з різних причин, але не можна не робити нічого. Тільки шляхом залучення професійних лідерів до наданні послуг та фінансової реформи дозволить в перспективі побачити всі доступні варіанти.

Навчання та підвищення кваліфікації

Кар’єрний розвиток має бути конкурентоспроможним, прозорим та базуватися на результатах, що вплине на зменшення кількості медичних спеціальностей, для яких професійна саморегуляція буде відігравати важливу роль; Відправною точкою має бути вільна, відкрита онлайн реєстрація активних лікарів. На додаток, медичні працівники будуть укладати контракти з певною установою (не з державою) для яких конкурентоспроможна процедура, орієнтована на результат,повинна бути ключовою. Протягом перехідного періоду, що пов’язаний з реформуванням сфери надання послуг (див вище), рівень заробітної платні бути залежати від домовленостей між державою, медичними закладами і професійними об’єднаннями, але рівень зарплати повинен визначатися ринком як тільки це стане можливим.

Узагальнений попит на управлінський персонал буде вирішено на конкурсній основі, підкреслюючи професійну компетентність менеджменту. Управлінцям, що працюють в сфері охорони здоров’я будуть запропоновані єдині магістерські програми в університетах та курси підвищення кваліфікації, буде забезпечений доступ до дистанційного навчання, яке набирає популярності в країнах ЄС.

Фармацевтичний сектор

Мета фармацевтичної реформи полягає в тому, щоб зробити ліки безпечними, доступними та ефективними. Виконання і контроль за дотриманням стандартів, правил і норм відповідно до принципів належної виробничої практики (GMP), належної клінічної практики (GCP), належної практики дистрибуції (GDP), належної фармацевтичної практики (GPP) та інших належних практики стає обов’язковим правилом ЄС. Підписання документу про асоціацію з ЄС дозволяє запровадження ряду важливих змін, які будуть розпочаті в Україні.

Враховуючи високий рівень експертних робіт, що проводяться строгими регуляторними агенціями (Сполучених Штатів Америки, Швейцарії, Японії, Австралії, Канади або Європейського Союзу), буде запроваджено механізм визнання результатів експертизи реєстраційних матеріалів лікарських засобів, що пройшли процедуру реєстрації у зазначених вище регуляторних агентствах. Такий захід дозволить підвищити фізичну доступність лікарських засобів за рахунок спрощення зазначеної дозвільної процедури.

У країнах ЄС, взаємне визнання та угоди про паралельний імпорт широко використовуються на фармацевтичному ринку. Ціни на ліки суттєво відрізняються в країнах ОЕСР, оптовики просто шукають найдешевші ціни на імпорт серед наявних.

Орган центральної влади, уповноважений стосовно ліцензування суб’єктів господарювання ринку сприятиме розширенню мережі оптових та роздрібних аптек, зменшенню кількості бюрократичних та законодавчих бар’єрів, що стримують входження нових компаній на ринок. При цьому Сертифікація GMP повинна бути спрощена, чому сприяє членство України в PIC/S.

Офіційні дані показують, що поточні витрати на ліки в Україні становлять приблизно $ 4–4,5 млрд, близько 30% від загальних витрат на охорону здоров’я, державні закупівлі складають лише невелику частку від загальних фармацевтичних витрат. Враховуючи динамічний характер сектора, можна допустити, що результати пропонованої реформи будуть відносно швидко сприйматися громадськістю, що забезпечить підтримку процесу реформ.

Ці заходи дозволять реалізувати вільну конкуренцію на відкритому ринку з достатньою безпечністю. В результаті запровадження механізму лібералізації ринку, контроль за цінами на ліки виглядатиме як надлишковий політичний інструмент; беручи до уваги економічні проблеми і важливість вітчизняного виробництва (найбільше в колишньому СРСР). При цьому у перехідний період може залишитися механізм державного регулювання цін на лікарські засоби Національного переліку ОЛЗ, який повинен удосконалюватися протягом впровадження реформи, шляхом:

  • запровадження процедури реєстрації ціни відповідно до процедур ЄС;
  • зовнішнє реферування цін — для оригінальних лікарських засобів;
  • ціноутворення, що базується на генеричності препарату — для генериків;
  • встановлення ціни відшкодування шляхом внутрішнього реферування цін;
  • моніторинг наявності та доступності лікарських засобів для населення України.

Національні виробники лікарських засобів будуть заохочуватися до виробництва препаратів, які мають важливе державне значення та входять до оновленого Національного переліку життєво необхідних препаратів.

З часом, електронні тендери, система закупівель і відкриті можливості для торгів стануть можливими для міжнародних (нерезидентів України) компанії, за тими ж принципами, що працюють на фармацевтичному ринку.

Для зменшення витрат на лікарські засоби держава буде підтримувати непрямі механізму впливу:

  • на рівні лікарів (шляхом запровадження та удосконалення протоколів медичної допомоги та формулярів; моніторинг споживання ліків, призначених лікарями; формування бюджету для відшкодування);
  • на рівні фармацевтів та провізорів (через підтримку генеричної та терапевтичної заміна; здешевлення за рахунок паралельного імпорту; необмеженість щодо поставника ліків суб’єктами однієї (своєї) країни);
  • на рівні пацієнтів (позитивні та негативні переліки ліків для реімбурсації та гарантовані «кошики» послуг; співплатіж за лікування, ліки та медичні послуги; медичне страхування, в т.ч. додаткове медичне страхування). Для амбулаторного сектора запровадження спільних платежів за принципом механізму реімбурсаціїї стане стандартом у відповідності до вимог європейського союзу.

Національна політика щодо лікарських засобів буде ґрунтуватися на концепції основних (життєво необхідних) лікарських засобів. Ціноутворення та відшкодування (реімбурсація) повинна обмежуватися переліком основних лікарських засобів. В умовах недостатнього фінансування Національний перелік ОЛЗ повинен бути тотожним переліку ОЛЗ, рекомендованому ВООЗ.

Поліпшення медичної інформації; інформатизація охорони здоров’я

Інформація є важливою частиною вдосконалення управлінських заходів. Зміцнення потужності та використання інформаційних технологій підвищує якість даних, обмін, використання та поширення знань та інформації. Це, в свою чергу, сприятиме підвищенню прозорості, підзвітності та економічної ефективності надання послуг, посилюючи роль зацікавлених сторін. Нові ІТ-послуги на рівні МОЗ значно б зміцнили потенціал у сфері планування, реалізації і моніторингу програм в галузі охорони здоров’я, особливо в області профілактики та боротьби з НІЗ, враховуючи їх епідеміологічну перевагу. Будуть розроблені технічні та архітектурні характеристики для інтеграції даних охорони здоров’я на різних рівнях, що пов’язані із загальною стратегією реформи охорони здоров’я.

Хоча МОЗ не буде безпосередньо займатися комп’ютеризацією медичних закладів, що працюють як автономні одиниці, він може створити сприятливе середовище (наприклад, шляхом організації ІТ освіти для лікарів і встановленням стандартів у сфері інформатизації охорони здоров’я). Центральні референтні реєстри також дозволять спільне використання базових кодів і даних, визначених відповідними нормами і правилами. Реєстри включатимуть:

  • довідники медичних даних;
  • Реєстр постачальників медичних послуг;
  • Реєстр медичних працівників;
  • Реєстр медичних послуг;
  • система кодів діагнозів (ICD-10, ICD-10-AM) та процедур (ACHI).

На рівні постачальника, сприяння комп’ютеризації і підключення до Інтернету є одним з головних вимог, починаючи з рівня ПМСД. З часом, МОЗ визначить вимоги використання інформатизації охорони здоров’я для всіх постачальників, а відповідно до ширших цілей реформи стандарт розвитку місцевої інформаційної системи, а також розробить поетапну стратегію для його запровадження, починаючи з введення управлінського обліку та контролю хронічних захворювань, здоров’я матері і дитини і пріоритетні інфекційні захворювання.

Якщо дозволять ресурси, система унікальної ідентифікації пацієнта (UPID) і послуг буде також мати велике значення в підтримці організаційної реформи, що включає механізм платежів, а також у поліпшенні планування на різних рівнях і формах допомоги. Нові послуги інтегративної електронної охорони здоров’я (наприклад ePrescription, PACS, eConsultation, профілактичний моніторинг, ведення хронічних хворих) може також підвищити доступність та якість медичних послуг для громадян, підтримати більш ефективний процес обслуговування для постачальників послуг і поліпшить розподіл ресурсів і якість обслуговування для МОЗ. Створення безпечного центрального обміну даними та інтеграції послуг дозволить поєднати різні інформаційні системи, які можуть працювати через різні протоколи, в тому числі системи, що надаються приватними компаніями, які залежать від вимог сумісності.

IV. Побудова нової системи охорони здоров’я; розробка концепції та план дій

Стратегія має стати фундаментом для створення детального плану дій реформування сектору охорони здоров’я з пропозиціями на короткострокову, середньострокову і довгострокову перспективу. Зміни будуть досягнуті шляхом:

І. Реалізації невідкладних заходів протягом 2015–2016 років

ІІ. Період адаптації, що буде тривати до кінця десятиріччя.

Пропозиції щодо реалізації детальних заходів в демократичному суспільстві повинні зі зрозумілих причин бути прозоро представлені і обговорені з населенням. Потрібен внесок кожного; політичні партії, громадянське суспільство, професійні асоціації, засоби масової інформації. повинні мати можливість дізнатися і обговорити все, що запропоновано. Фрагментарне реформування неефективної роботи медичних установ, це питання, яке не можна швидко вирішити, але різні партнери по різному оцінюють ступінь терміновості реформування.

Стратегія також повинна вказувати на послідовність реформ (деякі речі повинні закінчитися перш ніж розпочнуться інші), а окремі програми з перелік обов’язкових заходів, підкріплений планованими витратами, має конкретизувати загальні стратегічні напрямки. Зміцнення функції закупівель послуг на обласному рівні є таким прикладом; медичні заклади повинні продовжувати перебувати у власності місцевих органів влади, які повинні забезпечувати наглядову функцію через участь у наглядовій раді, як це передбачено в (новому) Законопроекті про лікувально-профілактичні заклади. Управлінці повинні в свою чергу нести відповідальність за повсякденне управління медичних закладів, визначати найбільш ефективний спосіб організації надання медичних послуг. Їх фінансування, може бути консолідоване на обласному рівні, щоб тільки один рівень влади міг планувати систему надання послуг, і оптимізувати його протягом довгого часу, поки не будуть прийняти більш конкретні рішення.

Тільки завдяки цьому підходу буде досягнуто консенсусу і забезпечений стійкий розвиток після проведення необхідних комплексних реформ в найближчі кілька місяців і років. План дій, що описаний нижче слід розглядати тільки як можливий попередній список для сприяння політичному діалогу всередині уряду і в суспільстві в цілому. Уряд і ключові зацікавлені сторони повинні його затвердити використавши раціональний, добре зважений процес обговорення та прийняття рішень. В будь-якому випадку, як тільки ухвалюються рішення, обрані концепції повинні бути реалізовані на основі детального плану, який має включати наступні розділи:

1. Розробка цілей: основні цілі повинні бути розділені на нижчі, проміжні та очікувані результати;

2. Визначення продукту: досягнення цілей потребує певних продуктів і результатів;

3. Визначення заходів та завдань: досягнення цілей вимагає детального визначення заходів та завдань, які будуть впроваджуватися;

4. Організаційні завдання: кожне завдань (група завдань), повинна бути закріплена за відповідальною особою або закладом;

5. Необхідні ресурси: потрібно визначити фінансові та інші ресурси;

6. Терміни: необхідно мати послідовність та графік заходів;

7. Механізми моніторингу та оцінки: які показники будуть використовуватися для оцінки прогресу? і коли це буде зроблено?

Нижче наведені наступні пропозиції

Короткострокові (2015–2016) заходи

Під керівництвом Міністерства охорони здоров’я та в тісній координації з Президентом України і Парламентом України, створити механізм для полегшення прийняття термінових, скоординованих дій на національному рівні за участю всіх наявних ресурсів. Запровадити координацію донорської допомоги.

Прискорити законодавчі зміни, спрямовані на розв’язання необхідних термінових заходів:

  • Постанова Кабінету Міністрів України ? 776 від 18 вересня 2013 року, «Про затвердження Концепції розвитку системи фінансування охорони здоров’я» повинна бути скасована.
  • Наказ ? 33 від 23 лютого 2000, «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» має бути скасований.

Тимчасові рішення має бути знайдено стосовно статті 49 Конституції України, чиє буквальне тлумачення виключає будь-які намагання реформувати систему охорони здоров’я.

Створення Національного агентства з фінансування охорони здоров’я, яке буде відповідальним за закупівлю медичних послуг, а також виконувати наглядову функцію за проведенням закупівель фармацевтичних препаратів в країні;

Проведення техніко-економічного обґрунтування для введення цільових податків на алкоголь і тютюн.

Розробка «екстреної» кампанії з профілактики та боротьби з НІЗ, починаючи з серцево-судинних і онкологічних захворювань; формування системи громадського здоров’я на основі відповідного законодавства.

Розробка концепції з екстреного забезпечення пільгами малозабезпечених і хронічних хворих. Створення гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги, після чого можна уповноважити лікарів та лікарні утримувати плату за надання медичних послуг; переглянути законодавство, що регламентує платні послуги. Розширити масштаби практики відшкодування лікування в амбулаторних умовах.

Розпочати реструктуризацію об’єктів для чіткої делімітації вторинної та третинної допомоги відповідно до інтенсивності лікування. Усунути дублювання і скоротити потребу в ліжко місцях відповідно до існуючих норм.

Розпочати пілотування нових механізмів оплати в трьох медичних закладах ПМСД і двадцяти лікарнях.

Проведення детальних заходів з моніторингу та оцінки. МОЗ має бути готовий до постійного коригування дій, тому що реформи це не одноетапний процес та перешкоди, що зустрінуться на цьому шляху потрібно буде постійно корегувати.

Підготувати рішення стосовно заходів, що планується затвердити протягом 2017–1114 20 (див. нижче).

Середньострокові (2017–2020) заходи

Провести функціональну реструктуризацію центральних і регіональних органів управління охорони здоров’я, підвищити кваліфікаційний рівень персоналу, поліпшити рівень продуктивності в нових умовах.

Підтримати якісні зміни в системі ПМСД шляхом закупівлі додаткового обладнанням, перегляду основних правил, запровадження системи стимулювання працівників за результатами роботи, підвищити мотивацію. Продовжити навчання персоналу та підтримку професійного розвитку.

Поліпшити механізми та інструменти прозорості і підзвітності, що пов’язані з автономією медичних закладів. Запровадження конкурентного найму на роботу управлінців.

Використовувати нові механізми фінансування відшкодування медичних послуг на всій території країни, шляхом запровадження договірних відносин між медичними установами і покупцем, а оплату медичного персоналу проводити з урахуванням обсягів і якості їх роботи.

Продовжити розробку нових стандартів, що базуються на засадах науково-доказової медицини, уніфікованих клінічних протоколів та маршрутів пацієнта. Розширити систему обліку та звітності шляхом поступового переходу до електронного документообігу через модернізацію управлінської інформації.

Переглянути норми, що стосуються гарантованого обсягу медичної допомоги шляхом запровадження програмного бюджетування та фінансування медичних установ; розпочати реалізацію системи фінансування, що базується на ДРГ в ключових лікарнях;

Розробити нову нормативно-правову базу для державно-приватного партнерства в галузі охорони здоров’я.

Створити інституціональні основи для самоврядування лікарів та Національний науково-дослідницький інституту здоров’я.

Довгострокові (2018 та на майбутнє) заходи

Прийняти закони України «Про медичні установи та медичне обслуговування», «Про самоврядування лікарів», «Про обов’язкове медичне страхування» та розробити необхідність нової редакції статті 49 Конституції України.

Затвердити закон про систему управління якістю медичної допомоги приймаючи до уваги норми ЄС. Розробка повного спектру законодавчих актів зі стандартам, правилам і нормам системи для забезпечення якості та доступності лікарських засобів відповідно до норми ЄС.

Запровадити систему ліцензування діяльності лікарів та укладання контрактів з лікарями. Проведення автономізації всіх медичних установ нового типу і заключення контрактів з їх керівниками.

Розпочати реалізацію системи ДCГ на основі фінансування медичних закладів вторинного рівня.

Продовжити розвиток системи медичної освіти та системи безперервної медичної освіти.

 

Актуально

Реформи охорони здоров’я України....

Приймальня

Новини

17.11.17
«Всього лише медсестра» - крик душі медсестри підірвав Фейсбук!
14.11.17
Тільки у Львові. Лікарям - велика шана.
усі новини

Календар подій

Попередні November - 2017 Наступні
 Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 0102
03
0405
06
07
0809101112
13
14
1516
17
18
20212223242526
27282930 

Фотодокументи