Детальніше

Державна медицина ще жива...

«Запишіть мою мобілку, телефонуйте хоч уночі...»

У другу комунальну поліклініку міста Львова, що на вулиці Симоненка, я пішов лише через свою журналістську допитливість.
 
У поліклініці за місцем проживання був ще за часів радянської влади. Цікаво, а що там зараз робиться?

На зустріч з державною медициною йшов “озброєним” певними міфами і стереотипами. Суспільство державній медицині ставить безжалісні діагнози: колапс, кома, фінансова дистрофія, корумпованість з метастазами, бездушність... Деякі мої колеги розповідали, що у поліклініку за місцем проживання ходять не за здоров’ям, а за лікарняним листком... А ще казали люди, що у поліклініці можна лише довідатися про діагноз, а лікуватися по-справжньому треба у стаціонарі...Моя телефонна розмова з головним лікарем поліклініки Тетяною Токарєвою (на мене її “навів” начальник міського управління здоров’я Володимир Зуб) виглядала приблизно так:-У мене, Тетяно Павлівно, будуть до вас і незручні запитання...- Ви хочите набрати у нас побільше негативу?- Ні. Я хочу побачити реальну картину...

«Вийшла з кабінету – прошу зачекати»

Ця поліклініка (вона обслуговує 105 тисяч осіб) навіть у розпал літніх відпусток нагадує мурашник. Двері не зачиняються ні на хвилину. Перед тим як зайти до лікарів, хвилин 40 спілкувався з пацієнтами біля парадних дверей. Опитування було анонімним. З двадцяти осіб лише двоє сказали, що вони не задоволені своїм сімейним лікарем. Позитивно відгукувалися про лікарів Терлецьку (хто така – начальство не знало, очевидно змінила прізвище), Сузій, Маланчак, Мілявську... Це не означає, що саме ці лікарі є провідними фахівцями. Психологія пацієнта є такою: найкращий лікар той, хто хоч трішечки поліпшив твоє здоров’я... Можливо, і невдоволених є більше. Але хто захоче псувати стосунки зі своїм лікарем?

Головний лікар порадила мені розпочати знайомство з поліклінікою у кабінеті з інфекціоніста Лесі Королюк. Мовляв, це справжній фанат своєї справи... У цьому я одразу пересвідчився. Леся Володимирівна вирішила прочитати мені цілу лекцію про літніх кліщів, про хворобу Лайма, яку ті підступні комахи спричиняють... Мене це, чесно кажучи, мало цікавило. Хотілося якнайшвидше дістатися до сімейних лікарів... Лесі Володимирівні пообіцяв, що колись напишу статтю і про кліщів, і про започаткований нею кабінет довіри для Віл-інфікованих... А ще зауважив таку на перший погляд дрібничку. Коли пані Леся виходила зі свого кабінету, залишила на дверях табличку з написом: “Вийшла з кабінету, прошу зачекати”. Це - елементарна повага до пацієнта.

Чому тут зачиняють туалети?

Кажуть, театр починається з вішалки. Можна сказати, що лікарня, поліклініка починається з туалету. Тетяна Павлівна взяла ключ в одному з кабінетів (їх мають майже всі чергові лікарі) і показала, як виглядає перший-ліпший туалет після капітального ремонту. Круто... Новенька сантехніка, ідеальна чистота, туалетне мило... Після оглядин зачинила туалет і віднесла ключ на місце... До цього, здавалось би, принизливого способу справляння природних потреб призвичаїлися вже всі пацієнти. А от на першому поверсі туалет завжди відчинений, туди вільно заходять і пацієнти, і люди з вулиці. Санітарці, яка обслуговує туалет на першому поверсі, додають до зарплати відсотки за інтенсивність роботи. Чому зачиняють решту туалетів? Крадуть люди безбожно - вішаки, мило, штучні квіти... У деяких коридорах познімали штори, з клумб виривають квіти. І це при тому, що неподалік поліклініки - велика гарна церква... І в самій поліклініці є перед чим помолитися і перехреститися...

Трохи полежали, і пішли додому...

Ця поліклініка завжди генерувала новаторські починання. У вестибюлі – барельєф колишнього головного лікаря Євгена Полотайка. Саме він започаткував перший в Україні, а може, і в Союзі денний стаціонар. Тепер він є майже у кожній поліклініці. Навіщо цілу добу перебувати у лікарні? Прийшла людина, її обстежили, зробили уколи, поставили крапельницю... Полежала на ліжку дві-три години - і додому... У денному стаціонарі поспілкувався з мужчиною, який добре виглядає на свої роки, але переніс три інфаркти. Він згадав добрим словом і лікаря Інну Мілявську, і медсестру Галину Єлець. Він її лагідно назвав Рученька. Бо через кожні 5 хвилин після уколу підходить до хворого і запитує: “Ну як ваша рученька?”. Переживає, чи не залишилися на руці синці.

Одними з перших в Україні тут “придумали” домашній стаціонар. Призначений він не лише для безнадійних онкологічних хворих. Є чимало людей, які не можуть підвестися з ліжка після інфарктів, інсультів, усіляких переломів... Для домашнього стаціонару виділили окрему машину (це, по суті, швидка допомога). Лікар і медсестра можуть вдома у пацієнта зняти кардіограму, поставити крапельницю, взяти аналізи...

У всіх поліклініках тепер є окремі кабінети, де можна виміряти артеріальний тиск. Але тільки тут побачив кабінет невідкладної медичної допомоги. Якщо будете поблизу вулиці Симоненка і вам (не дай, Боже!) стане зле, прямим ходом - у кабінет №102, що на першому поверсі. В одному місці вас огляне сімейний лікар, зроблять кардіограму, поміряють тиск. У разі потреби викличуть швидку допомогу...

Терапевти вже не бояться дітей...

Найдовше моя розмова тривала з керівниками відділень сімейної медицини, лікарями вищої категорії Лесею Судовою і Ярославою Тимчій. Не вперше я пишу про сімейну медицину. Вона започаткована десь 15 років тому, але досі наражається на критику. Мовляв, сімейна медицина потрібна у тих депресивних містечках і селах, де немає жодної медицини. А от у місті, де є достатньо лікарів загальної практики і вузькоспеціалізованих, на думку деяких спеціалістів і організаторів охорони здоров’я, варто було б залишити стару систему дільничних лікарів. Одна з моїх перших публікацій на цю тему мала назву “Заберіть від нас сімейного лікаря, поверніть дільничного педіатра”. Пригадую лікарів, які (не для преси, побоюючись реакції начальства) казали приблизно таке: “Я десятки років працювала дільничним терапевтом, тепер після коротких курсів мене зробили сімейним лікарем, а я панічно боюся оглядати маленьких дітей, особливо немовлят...”. І Леся Ярославівна, і Ярослава Богданівна призналися, що і вони на початках були проти сімейної медицини, мали сумнів щодо ефективної допомоги і дорослим, і дітям. Тепер, на їхнє переконання, цієї проблеми (принаймні для них і їхніх колег) не існує. Лікарі набувають досвіду, вчаться одні в одних.

По вівторках краще  не хворіти...

Зрештою, будь-який сімейний лікар завжди може розраховувати на підтримку педіатра-консультанта. Колись дільничний педіатр мав близько 80 дітей віком до одного року (це найвідповідальніший період). Тепер же у сімейного лікаря таких дітей 15-18. Смертність дітей нижча, ніж у інших поліклініках. Тут справжній культ дитини. Без гучних гасел повсякденною працею оберігають майбутнє нашої країни. Від ЮНЕСКО поліклініка здобула статус “Лікарні, доброзичливої до дитини”.

Вівторок тут день особливий. Це день здорової дитини. Дорослих просять без нагальної потреби по вівторках не приходити. Всі працюють на дітей. Ярослава Богданівна опікується кабінетом здорової дитини. Тут мене особливо подивував набір візитівок мам, які годували чи зараз годують дітей грудним молоком. Річ у тім, що чимало мам покладаються лише на дитячі суміші. Таких жінок, які справді не мають грудного молока, не більше половини відсотка. Всі сімейні лікарі стали активними пропагандистами грудного вигодовування. Одна річ, коли про це будуть говорити лікарі, а інша - самі мами... Траплялися навіть випадки, що ті досвідчені мами догодовували дітей тих жінок, які не мали свого молока... Головний лікар мріє про відкриття для малят дитячого містечка розваг...

Сімейний лікар – стан душі

Сімейний лікар – це і медична спеціальність, і стан душі. Спеціальність не для тих, хто звик працювати “від” і “до”. Майже всі лікарі поліклініки працюють не до останньої години чи хвилини, а до останнього пацієнта, який прийшов на прийом... Пацієнти назвали одні прізвища лікарів, відданих своїй справі. Керівники поліклініки просили ще згадати добрим словом Ольгу Волошину, Марію Мединську, Зеновію Дралу, Любов Макеєвець, Лесю Мочерад, Ірину Матвіїв-Гудз...

Десь років п’ять тому лише окремі сімейні лікарі наважувалися давати пацієнтам номери своїх домашніх телефонів і мобілок. Тепер це звична практика майже для всіх лікарів. Телефонують у суботу та неділю, вечорами і навіть вночі. Ярослава Богданівна розповідала, що увечері її домашні навіть трубки не беруть, наперед знають, що хворі телефонують... І Лесі Ярославівні чоловік докоряє, що вона вічно “сидить на телефоні”...

Щоб їм так платили, як вони працюють...

І мимоволі у мене виникло запитання: “А за які такі гроші так тяжко гарують ті жінки на ниві охорони здоров’я?”. Це питання я адресував головному лікареві Тетяні Токарєвій. Вона при мені набрала номер головного бухгалтера. Мене цікавило, скільки сімейний лікар отримує на руки, чистими... Молодий спеціаліст – 803 гривні. Лікар вищої категорії – 1372 гривні. І нарешті, суперспеціаліст, заслужений лікар України, з усіма надбавками має аж 1583 гривні... Якби не чоловіки, батьки, чимало б лікарів повмирало б з голоду. Деякі лікарі змушені підробляти у вільний час в інших медустановах. Передбачаю репліку скептично налаштованого читача. А хабарі? Точно знаю, що здирництвом займаються деякі хірурги, акушер-гінекологи... А що можуть дати тому бідному сімейному лікарю? Ну хтось десятку в халат суне, хтось двадцятку... Назвіть мені, шановні читачі, хоч одного сімейного лікаря, який спромігся за ті хабарі купити іномарку, звести хороми... Є такі випадки, коли сімейні лікарі привозили з села харчі для бідних пацієнтів, одяг для дітей... Як на мене, хабар у медицині - це те, що лікар вимагає або натякає. А хто мені заборонить віддячити лікареві, який вкладає душу в пацієнта?

Розповівши про те, що я побачив і почув у цій поліклініці, відчув деякий дискомфорт: “А чи не передав я куті меду?”. Я щиро радію від того, коли на фоні суцільного негативу, цинічності й озлобленості бачу щось обнадійливе. Зрештою, це не остання публікація саме з цієї поліклініки. Цікаво простежити її подальшу еволюцію, долю тих лікарів, з якими запізнався.

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ  

Високий замок № 143 13 серпня 2009 року

 

Новини