Профспілка працівників охорони здоров'я України

  Оплата праці

  Права працівників



  Преса

  Дайджест

  Приймальня голови молодіжної ради

Детальніше

06.08.2009

Успіх залежить від обраних пріоритетів

Здається, тільки лінивий у нашій державі не пройшовся по вітчизняній охороні здоров'я з нищівною критикою і звинуваченнями на адресу її представників. В усьому винна медицина — в тому, що хворіємо багато, а лікуємося дорого, що мало живемо, а народжуємося що менше, в тому, що конституційні гарантії до рани не прикладеш, а платити за безкоштовну допомогу нікому і нічим. За лаштунками справді наболілих проблем; чомусь зовсім дрібними виглядають клопоти пересічного лікаря - те, в яких умовах він працює І живе, скільки він хворіє І скільки коштує постійний ризик професії, чи витримує моральне приниження і чи вистачає йому на прожиття.  На всі ці запитання відповідь одна — бракує коштів. Мовляв, немає чого рівнятися на американських колег і їхні доходи -   нам би їхню економіку, і так, кільканадцять років поспіль
   Але покладімо руку на серце, чи змінилося б відношення до лікаря, аби ми одного ранку прокинулися з американським бюджетом? Можливо, і заплатили б лікарю більше, однак він так і залишився б на лавах останніх і осудних за  всі негаразди, бо відповідальності за них більше ніхто брати не хоче. Адже чи задумувалися ви, чому у США, де здавалося б, грошей вистачить на всіх десятку найбільше оплачуваних професій очолює лікар-анестезіолог,  а завершує  банкір? Зауважте, не навпаки. Вочевидь справа не стільки у кількості коштів, скільки в моральному і раціональному виборі пріоритетів,  на які ці кошти спрямовуються. Про те, чи стане пріоритетною політика реальної турботи про здоров’я нації і про тих, хто  його оберігає в нашій державі, і як цього домогтися -  наша розмова з головою ЦК профспілки працівників охорони здоров'я України Вікторією КОВАЛЬ

—        Вікторіє Миколаївно, а які першочергові завдання визначила у своїй діяльності на сьогодні галузева профспілка?

ми прагнемо підняти престиж професії медика, а отже, і галузі в цілому в нашому суспільстві. Наступним насущним завданням є підвищення заробітної плати медичного працівника. На жаль, лікар, який отримує 800 гривень на руки, просто вимушений працювати на 1,5 ставки і ще брати підробітки, де тільки може. Таке психоемоційне і фізичне навантаження людина витримати довго не в змозі. Тому серед лікарів (до речі, молодого віку) сьогодні ми констатуємо зростання кількості виникнення інфарктів та інших «стресових» хвороб, не кажучи вже про професійні захворювання, статистика яких також зростає через ті несприятливі умови, в яких сьогодні змушені жити і працювати медики. То через яку призму потрібно сприймати докори на адресу галузі, яка «погано працює»?

Добре, що за такого фінансування вона взагалі працює, адже, за мірками ВООЗ, галузь, яка фінансується менш як на 6% від ВВП, взагалі не існує. У цьому році у зв'язку із кризою стало ще сутужніше: 30—40% забезпечення галузі від потреби призвело до того, що практично відсутнє фінансування на придбання обладнання, поліпшення матеріально-технічної бази закладів, значно обмежено кошти для підвищення кваліфікації персоналу, в багатьох лікарнях знімають доплати і надбавки працівникам, скорочено вакантні посади (а оскільки кількість пацієнтів не зменшується, лікарі обслуговують їх поза межами свого робочого часу, фактично працюючи за двох і отримуючи лише за одного). Подекуди відбувається скорочення кадрів заради виживання закладу. Добре, що це не набуло масового характеру, хоча на початку року така загроза існувала. А подекуди і скорочувати вже немає кого: в таких службах, як педіатрична, терапевтична, сільська первинна ланка, катастрофічний кадровий дефіцит. Молодь туди працювати не піде, тримаються хіба що пенсіонери, яким такий заробіток хоч якось компенсує мізерну пенсію і навпаки (в середньому в галузі працює 40% пенсіонерів). Сьогодні вітчизняна охорона здоров'я виживає за рахунок різних програм, міжнародних проектів, ґрантів. Так, вдається поліпшити матеріальну базу окремих медичних закладів, а відновлення і реформування потребує галузь у цілому. Закуповується і нове обладнання, але воно становить невеликий відсоток — оновлення потребує більшість застарілих медичних приладів, котрими не без ризику для здоров'я і життя користуються наші працівники.

—        До речі, як тільки вдарив кризовий грім, одразу почали вимагати державної підтримки фінансового сектора, інших «стратегічних» напрямів, яким стало тяжко втриматися на плаву. Медики погано вимагають чи їхню галузь не вважають настільки важливою, адже багаторічна криза в охороні здоров'я поставила "її на межу виживання?

- Якщо ви натякаєте, що профспілка нікуди не зверталася, можу запевнити — зверталися скрізь. Залишилося лише порушити це питання на засіданні РНБО, що ми і збираємося зробити найближчим часом. Оскільки вважаємо свою галузь стратегічною. Якщо справа доходить до того, що медичну допомогу не буде кому і чим надавати — це питання національної безпеки. Актив профспілки кілька разів зустрічався з Прем'єр-міністром України, ці питання розглядалися на засіданні профільного комітету Верховної Ради України, вже створено міжвідомчу робочу групу, яка розробляє концепцію оплати праці працівників бюджетної сфери, передусім працівників охорони здоров'я, адже Рахункова палата визнала, що медичні працівники виявилися найбільш обділеними серед бюджетників. В охороні здоров'я немає виплат за вислугу років, так званих оздоровчих тощо. На відміну від своїх колег з ветеринарної служби лікарі не є державними службовцями, відтак і пенсія у них найменша. Цей перелік можна продовжувати довго і висновок напрошується один — чомусь вважається, що медик повинен бути бідним

—        Схоже, що тепер вже бідним стає і пацієнт. Адже конституційна норма безоплатної медичної допомоги на практиці не працює. І людина, звертаючись до лікарні, має платити за дедалі ширше коло послуг. Чому?

—        Це запитання — не на адресу медичних працівників. Гарантом Конституції є Президент України. Уряд також повинен контролювати дотримання конституційних прав своїх громадян. Медики — лише заручники ситуації, що склалася. Вони не крадуть державних коштів, виділених на медицину — їх просто не вистачає. Натомість заслужили тавро корупціонерів. Якщо існують окремі факти, коли лікар вимагає у пацієнта оплатити йому його послуги, — їх слід викорінювати. Якщо ж пацієнт вирішив віддячити лікарю за врятоване життя і подбати про свого рятівника, про якого більше подбати нікому, — це його приватне рішення. Якщо влада, недофінансовуючи галузь роками, керується принципом, що лікаря прогодує пацієнт, — нехай створить цивілізовані правила таких стосунків. Але тут постає інше питання — чи спроможні наші громадяни заплатити за своє лікування.  Офіційні ж платні послуги, що нині надають наші лікувальні заклади, — це єдиний спосіб їх виживання. Адже держава виділяє кошти лише на заробітну плату, комунальні послуги, певний обсяг медикаментів (дуже незначний) і харчування. А головний лікар відповідає за все. І за те, щоб дах не протікав, і за те, щоб котельня працювала, і за те, щоб нове обладнання придбати. Саме на розв'язання таких проблем ідуть кошти, отримані від надання платних послуг та благодійні внески громадян, і аж ніяк не на оплату праці лікаря, хоч як би він при цьому старався працювати.

—        Може, саме тому так обурюють пацієнтів незрозуміло нащо сплачені кошти. Ніхто не хоче фарбувати стіни в лікарні. Подякувати лікарю — справа    приємніша.

—        Коли говорять про те, що нам потрібно узаконити офіційні гонорари лікаря, за рахунок чого, мовляв, вдасться залучити в охорону здоров'я тіньові кошти (умовно це начебто 40—50% нинішнього обігу коштів галузі), я не думаю, що мети буде досягнуто. Психологія хворого інша — він має чітко знати, кому, скільки і за що він платить. Віддати гроші на чийсь розсуд він не захоче

—        Чи буде виходом з цієї ситуації страхова медицина

-  Це залежить від того, в якому варіанті вона буде прийнята. Я знаю, що зараз Міністерство охорони здоров'я плідно працює в цьому напрямі. Є багато напрацювань, які допоможуть не лише прийняти певний закон, а й виробити цілісну систему його реалізації і узгодження різних питань. Приміром, у світі розрізняють медичну допомогу, яка надається безкоштовно, і так звані готельні послуги в лікарні, які є платними, їх вартість залежить від рівня комфортності. Існує багато різних варіантів самого принципу організації страхового фонду. Чи він буде на зразок тих трьох загальнообов'язкових державних соціальних фондів, управління якими здійснюється на тристоронній основі (уряд, профспілки, роботодавець), чи як самостійний фонд при МОЗ України? Існує зацікавленість долучитися до цього фонду в приватних страхових компаній, а також ідея його об'єднання з фондом тимчасової втрати працездатності. Знову ж таки вибір варіанта залежатиме від обраних пріоритетів. Головне — врахувати при цьому інтереси застрахованих громадян і, безперечно, іншої сторони процесу — медичних працівників. Інакше успіху чекати марно.

— З інтересами громадян, здається, все зрозуміло. Вони хочуть доступного і якісного лікування

— Але ж усі громадяни сплачують державі податки, в тому числі і на охорону здоров'я. Тобто страхування — це вже, так би мовити, додатковий внесок громадянина на розвиток охорони здоров'я. Натомість він має право отримати вищий рівень медичної допомоги, аніж отримував раніше (за обсягом і якістю). До речі, якщо прорахувати гарантійний рівень надання медичної допомоги (тільки не в межах фінансування, а як належить — за стандартами надання медичної допомоги), переконана, що він виявиться більшим за нинішнє фінансування нашої галузі.

Повинна існувати базова програма, яка визначатиме, за що люди сплачуватимуть ці додаткові внески, а також стимулюватиме зацікавленість медичних-працівників у наданні вищого рівня допомоги. Чи можуть на сьогодні автори різних проектів страхування сказати, наскільки підвищиться заробітна плата медика після впровадження страхової медицини? Чи хтось очікує, що медики будуть працювати ще з більшою інтенсивністю за ті ж гроші? Чи сподівається, що, підвищивши рівень оплати в рази, не доведеться в рази збільшувати і розмір страхового податку, що негативно позначиться на рівні життя людей? До речі, до сьогодні чітко не визначено, з кого ж брати гроші на страхову медицину. Рівень доходів населення не обіцяє рай дужних доходів страхового фонду, та й 49-та стаття заважає це робити взагалі. Роботодавець неохоче зголоситься на такі додаткові витрати і відмовиться підвищувати нарахування на оплату праці, оскільки вони «потягнуть» за собою підвищення вартості його продукції і її конкурентоздатності. Тобто всі ці питання взаємопов'язані і лише їх комплексне розв'язання покаже світло в кінці тунелю

—        Інакше буде: «хотіли як краще, а вийшло як завжди»?

 

—        Можу навести конкретний приклад. Сьогодні багато говорять про необхідність зміни статусу медичних закладів на неприбуткові комунальні підприємства. Якщо ви пам'ятаєте, в медичних закладах трьох областей країни щодо цього було проведено експеримент. Одні продовжують працювати в умовах експерименту, інші від нього відмовилися і повернулися до старого статусу. Чому? Причин багато. Серед них і та, що ніякої вигоди медичним працівникам від зміни статусу закладу не було. До того ж експеримент — це «зелене світло» в усьому, а коли зробити його правилами гри, він тут же наштовхнеться на неузгодженість нормативної бази, безліч організаційних проблем тощо.

І протилежний приклад. У Вірменії впровадили сертифікати на народження дитини. Держава виділяє кошти на ведення вагітної і її пологи, передбачивши все необхідне для цього (мама не витрачає й копійки на послуги лікарів, перебування в лікарні, необхідні обстеження — за все сплачує держава), заклавши чудовий стимул для здоров'я матері і дитини і лікарів, які за це відповідають. Що успішніше перебігає вагітність, пологи, що менше ускладнень у жінки і дитини, то більший відсоток із зекономлених на сертифікаті коштів отримує медперсонал, котрий домігся таких результатів. Чи не Соломонове рішення? Тому потрібно прораховувати все наперед і враховувати інтереси всіх учасників процесу. Та хоч як дивно, складається враження, що вітчизняну медичну галузь залишають наодинці не лише з власними проблемами, а й з проблемою турботи про здоров'я нації в цілому. Законом про соціальне страхування займаються... медики. Хоча цей закон — не медичний. Він — про те, як держава повинна купувати послуги в галузі, щоб забезпечити охорону здоров'я свого народу. А оскільки більшість медичних закладів — державні, вони ж є і залежними від державного рішення — батогом чи калачем змушувати працювати медиків на благо народу. Тільки от благо народу не можна загнати в обсяги фінансування. Воно або є або його немає. Закони так само не варто підлаштовувати під чиїсь амбіції чи вимоги — лікарі мають стояти на захисті інтересів громадян країни, в якій вони живуть і якій віддають свою працю.

І, нарешті, слід навчитися рахувати, щоб не робити закиди у неприбутковості галузі, котра оберігає і відновлює найцінніше багатство держави — здоров'я людей, а отже, і їхню працездатність, і їхній внесок у розвиток економіки.

Розмову вела

Світлана ТЕРНОВА,

"Ваше здоров'я "   31 липня № 30 



Актуально

Реформи охорони здоров’я України....

Приймальня

Новини

14.03.24
Модернізація медичної освіти та медичної науки в Україні: відбувся «Інформаційний день»
08.03.24
Конференція трудового колективу
усі новини

Календар подій

Попередні March - 2024 Наступні
 Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 010203
04050607
08
0910
111213
14
151617
18192021222324
252627293031

Фотодокументи