Детальніше

Наміри МОЗу Уляни Супрун добрі – немає реалізації. Василь Рудень

Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Василь Рудень.

Міністерство охорони здоров’я на чолі з Уляною Супрун оприлюднило концепцію реформування галузі. Уже скоро українцям обіцяють якісну медичну допомогу за міжнародними протоколами. Запевняють: лікарі не будуть заглядати пацієнтам у кишені, адже отримуватимуть гідну оплату за свою роботу.

Публічні конфлікти, виступи головних лікарів у ЗМІ свідчать про те, що спроби поширити нові стандарти в українській медицині стикнулися з великим опором системи, або ж, справді, у діях міністерства не все гаразд. Задекларовану реформу в інтерв’ю IA ZIK проаналізував завідувач кафедри соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького, заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Василь Рудень.

Експерт зазначає: багато того, що пропонується, було напрацьовано при попередній владі, однак до втілення так і не дійшло. Такі ж ризики є і зараз. Чому? Бо ніхто не питає органи влади на місцях та медичну громадськість. Реформу спускають адміністративним методом – згори. Окрім того, потрібну законодавчу та нормативну базу досі не прийнято.

«Без економічних методів – реформу медицини не зробити»

– У тому, що потрібно змінювати українську медицину, не сумнівається ніхто…

– Я під цим підписуюсь 25 років, що це треба робити. Винні перші міністерства охорони здоров’я України. Діяли за адміністративною системою управління, як і в радянські часи, а запроваджувати в медицину економічні методи управління не поспішали. Ті країни, які це запровадили, добилися успіху. Я не кажу, що у медицині можна досягти успіху за день-два. Це довготривалий процес – на покоління. Але треба було робити, а ми тільки говорили. А коли доходило до розрахунків, економічного обґрунтування – починали пхати голову в пісок.

Львів уперше на радянському та на пострадянському просторі заговорив про сімейну медицину – первинну медико-санітарну допомогу. Сімейний лікар має працювати за трьох (лікаря-терапевта дільничного, лікаря-педіатра дільничного, лікаря-акушер-гінеколога жіночої консультації), але йому потрібно було і платити за трьох. В окремих областях запровадили експерименти щодо впровадження сімейної медицини. Але коли дійшло до питання оплати роботи сімейного лікаря та економічних методів управління здоров’ям на первинному рівні медичної допомоги – усі відступили. Тому досі у сімейній медицині України немає кінцевого результату, на зразок європейського.

– Пане Василю, як сприймає медична громадськість задекларовані реформаторські зміни в.о. міністра Уляни Супрун?

– Можна критикувати цей склад МОЗу, і є за що. Вони не є професіонали у більшості випадків. Але що мені у них заімпонувало – наполегливість зробити зміни. Це не сподобалось практичній охороні здоров’я. Чому? Понад 30% кадрового ресурсу в медичній галузі на сьогодні – пенсіонери. А скільки сумісників, що «сидять» на півставки, чверті ставки, а то і менше?!

Медицина – консервативна галузь. Вона не хоче нового. Близько 95% лікарів – із радянської системи. Запропоноване сприймають боляче, зі спротивом на кшталт: «Що вони там вигадують?». Хто ще не хоче змін? У більшості – це керівники органів та закладів охорони здоров’я. Я впевнений, що вони не доводять рішень про реформування медичної галузі своїм підлеглим, що і створило відповідно інформаційний вакуум серед медичної громадськості. І усі ми протягом 25 років налякані скороченням, не усвідомлюючи того, що медична галузь, тривалий час розвивалася екстенсивним шляхом, що і призвело до нарощування кількості ліжкового фонду та медичного персоналу, є громіздкою в управлінні та витратною для держави.

Пані Уляна Супрун задекларувала, що пацієнт буде вибирати лікаря. Це розумно. Але не її команди цей плід реформаторської творчості. У чинному Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (1992 року) у ст. 38 значиться, що пацієнт має право вибирати лікаря і медичний заклад. Чому до цього часу не розробили підзаконних документів?! Тому що невигідно робити нове у правовому та фінансовому плані. Тому що усі звикли до адміністративно-територіального принципу в медичному обслуговуванні. От ви, наприклад, назвете мені отак сходу свого сімейного лікаря?

– Так відразу і не назву.

– А він же за вас гроші отримує – зарплату. І я не назву свого сімейного лікаря, хоча знаю, які у нього обов’язки. Він мене повинен шукати – не я його. Жінка, яка хоче стати мамою, мати безпечні пологи і гарантію народження здорової дитини, не йде до пологового будинку за місцем проживання, а шукає професійного лікаря-акушер-гінеколога. Оці самостійні пошуки доброго лікаря і спричинили те, що люди почали віддячувати. Кажуть, що це корупція. Ми створили тіньову економіку у медицині. Як це легалізувати і в який час? Уляна Супрун оголосила такі речі. Я з цим згідний.

«Потрібні закони і аудит медичної галузі»

– Міністерство декларує, що за три роки – з 2019 року запрацює нова модель медицини. Чи реально змінити галузь за такий короткий час?

– Для того, щоб усе запрацювало, потрібно прийняти низку законодавчих і підзаконних актів. А скажіть, які закони прийнято у рамках реформи за каденції Уляни Супрун? Кажуть, немає консенсусу з профільним комітетом…

Мусить бути законодавча база. Уляна Супрун має сказати, яку систему у медицині ми будуємо – державну або адміністративну, ринкову (приватну) чи страхову. У нас – радянська державна «семашківська система». Її усі критикують. Але державна медицина діє у багатьох країнах світу…

Наразі на рівні Верховної Ради нічого не прийнято.

– Можливо, це і є опір системи?

– Потрібно сісти усім зацікавленим: законодавчій (комітету з питань охорони здоров’я ВР) та центральній виконавчій владі в охороні здоров’я (МОЗ України) і спільно знайти консенсус навколо здоров’я людини та наявних проблем у медицині, відкинувши при цьому власні амбіції. У тих законах, що прийняті, йдеться лише про вдосконалення системи охорони здоров’я, проте ніде не видно людини. Усюди ми рятуємо медицину, систему. Давайте рятувати здоров’я людини.

На рівні Кабміну була прийнята концепція про реформування охорони здоров’я. Концепція – це задум. На основі цього документу теперішнє МОЗ почало, в черговий раз, реформу первинної допомоги, яку вже роблять 25 років. Але законодавчих актів та наказів так і немає.

Почали говорити про госпітальні округи. Задум є, а механізму, як втілювати – не розписано. Почали говорити про фінансування на одного мешканця та чітко визначати дати і суми. Але ж є бюджет країни. Він приймається раз на рік. То як посеред року можна, щоб гроші «йшли за пацієнтом». Чи будуть внесені такі зміни за нинішньої ВРУ?!

Керівник МОЗ говорить, що вже є згода щодо Закону про автономізацію медичних закладів, який лежить у Верховній Раді. А що несе цей закон у разі прийняття – грузинський варіант реформування медицини? Тепер говориться, що реформа не розпочнеться, якщо не буде прийнято до середини травня закон «Про Державні фінансові гарантії щодо надання медичних послуг та лікарських засобів». Він розроблений на рівні МОЗу. А чи він пройшов експертизу у Верховній Раді, погодження на комітетах? Міністр себе страхує за повний, внесений її командою хаос у до того убогий стан медичної галузі, заявляючи, що буде катастрофа, якщо не приймуть цей закон. Це свого роду шантаж суспільства та медичної громадськості збоку Уляни Супрун.

Є стаття 49 Конституції України, де написано: «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно». То скажіть, як гроші можуть «йти за пацієнтом»?!

– То що найперше потрібно зробити?

– Потрібно розпочати із ст. 49 Конституції. Нічого безоплатного немає. Все одно за це хтось платить.

– У нас бюджетне сприймається як безоплатне.

– Бо ми невігласи в економіці. Ми усі платимо. Мало того, що платимо податки, працюючи на роботі, то ще купуємо ліки, засоби тощо. Ми нарешті починаємо цінувати здоров’я, бо починаємо потроху розуміти, що краще не хворіти, щоб не платити за ліки та інші медичні послуги. Але що робити тим, у кого є хвороба?!

Тому найперше – потрібні зміни до ст. 49 Конституції України. Це довгий процес. Хоча там, де це потрібно було зробити – у випадку з Генпрокурором Луценком – змінили за одну ніч. Тут теж можна змінити, якщо центральна влада захоче це зробити.

По-друге – визначити чітко, яку систему охорони здоров’я ми будуємо. Якщо ми запроваджуємо страхову модель, давайте подумаємо, хто заплатить страхові внески за людей, які живуть у гірських районах, на Поліссі – де немає виробництва, у сільській місцевості, де переважає населення пенсійного віку. Якщо приватну – тоді по скільки платити. А, може, поєднаємо. Кошти з бюджету скеруємо соціально-незахищеним і малозабезпеченим, за працююче населення заплатить страхові внески працедавець і сама особа, для багатих – ринкова система. Саме це і рекомендує ВООЗ – як універсальну модель фінансування медичної допомоги населенню країн, що розвиваються.

Поки напрацьовуються документи, потрібно провести інвентаризацію – аудит медичної галузі. І не дивитися на цифри, які нам дає бабця Європа про те, що у них 60 ліжок на 10 тис. населення. Але звернути увагу на те, яка ментальність до здоров’я у європейців, а яка – у нас. Давайте розрахуємо кількість ліжок і лікарів відповідно до рівнів захворюваності на окремих територіях. До прикладу, сьогодні серцево-судинна патологія на першому місці за рівнем смертності. Візьмемо м. Броди – за 100 км до Львова. Якщо у людини серцевий напад, чи можливо її довезти до кардіоцентру у Львові, де нададуть якісну високоспеціалізовану медичну допомогу, за умови, що хороша машина та дорога? А може, Бродівській ЦРЛ потрібно щось перепрофілювати в кардіологічне відділення? Як з Турківщини привезти такого хворого у м. Самбір, де є міжрайонні кардіологічні ліжка?! Порахуємо, перепрофілюємо лікарів, де потрібно. Ми ще не дійшли до 60 ліжок на 10 тис. населення.

Тобто, органи влади на місцях (обласна, районна, міська) та медична громадськість цих територій повинні самі визначити потребу в ресурсній базі конкретної адміністративної території при скупому фінансуванні медичного обслуговування як збоку держави, так і органів місцевого самоврядування, зберігаючи при цьому медицину на належному і вкрай необхідному рівні.

«Такі, як я, при нинішньому МОЗі не котуються»

– Пане Василю, у Львівському медичному університеті є кафедра соціальної медицини, економіки і охорони здоров’я, яку ви очолюєте. Чи дослухаються у нинішньому міністерстві до думок львівських професорів, науковців?

– Таких кафедр є достатньо – у всіх 15 державних медицини вишах. Є ще кафедри на факультетах післядипломної освіти. Якщо при попередніх міністерствах ми входили в ту чи іншу робочу групу, нас викликали, давали завдання, ми дискутували, опрацьовували рекомендації, робили розрахунки. Тоді ще трохи слухали. На сьогодні цього немає. Теперішнє керівництво МОЗ працює описовим методом – на рівні розмов і без наукового супроводу власних напрацювань.

– Чи ви свої пропозиції надсилали до МОЗу?

– До теперішнього – ні. І навіть не маю наміру.

– Чому?

– Там ніхто їх там не сприйме і не читатиме. Там такі, як я, вже не котуються. Там нова «генерація» управлінців. Ті, які не знають, що таке ФАП, сільська лікарська амбулаторія, не знають, чим має займатися сімейний лікар тощо.

Я за те, щоб медицина оновлювалася кадрово, щоб були хороші управлінці. Але має бути поєднання поколінь. Щоб проводити реформу, має бути інтелектуальний потенціал людей. Мають бути молоді люди, професійні організатори, і обов’язково – має бути і наука.

Вважаю, і це доведено світовим досвідом, що МОЗ в особі міністра та його команди не може самостійно здійснювати процес реформування медичної галузі. МОЗ України, згідно ст. 15 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (1992 року) визначене як «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я». Напрацьовувати матеріали реформаторського змісту має створена на рівні Кабміну, незалежна від МОЗу, наукова інституція із залученням фахівців медичної галузі та низки суміжних спеціалістів, що, власне, і забезпечить ефективний процес реформування. А роль МОЗу при цьому – впроваджувати напрацьоване.

«Те, що пропонує Уляна Супрун, напрацьовано за попередників»

– Вже цього року планується затвердити склад та межі госпітальних округів. Кабмін уже прийняв такі рішення щодо Києва та 11 областей, у тому числі щодо сусідньої Тернопільщини. Водночас Львівщина гальмує. Обласна рада зверталася, щоб відкласти утворення госпітальних округів до завершення адміністративно-територіальної реформи (утворення ОТГ). Як ви це сприймаєте?

– Про утворення госпітальних округів йдеться у концепції. Іншого документу немає. Ст 49 Конституції каже: «Існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена». А як же будуть закривати одну лікарню і робити іншу?! Хто буде утримувати госпітальний округ? Територіальні громади? Сьогодні процес триває лише на рівні об’єднання сіл. Далі процес ще не пішов. А чи утворені зараз госпітальні округи вписуватимуться у адміністративно-територіальну реформу, яку проведуть до кінця. Хто буде утримувати і кому буде підпорядковуватися госпітальний округ у Турківському, Старосамбірському, Самбірському районах?

Я підтримую рішення Львівської обласної ради у питанні госпітальних округів.

Ніхто не каже, що не потрібно модернізувати охорону здоров’я. Оце, що вони пропонують, було напрацьовано у часи попередників.

– Що конкретно?

– Реформа екстреної медичної допомоги, центри первинної медико-санітарної допомоги, первинна медико-санітарна допомога, госпітальні округи. Це усе було напрацьовано. Навіть лекції щодо цього читали, експериментували на цьому в регіонах. Проте, зараз, як і раніше, щодо третинного рівня (високоспеціалізованої) медичної допомоги – ніяких зрушень.

– Відповідно до концепції реформи, 80% хворих лікуватимуться на первинній ланці (зараз – 20%). Чи достатній фаховий і технічний рівень забезпечення первинного рівня?

– Є американська методика розрахунку потреби у медичній допомозі. Береться 1 тис. людей, проводиться медичний огляд. З цієї кількості виявляють, що 750 людей здорові і в разі чогось потребують екстреної медичної допомоги. 250 осіб – потребують медичної допомоги (25 стаціонарної, 225 – амбулаторної у сімейного лікаря). Так звідки 80%?! Рахуйте від тих, хто потребує медичної допомоги у цей момент (225 осіб від 1 тисячі). Звичайно, при нашому стані здоров’я, кількість хворих може бути більшою. А їх ніхто й не виявляє.

І такими голосними заявами команда Уляни Супрун знову лякає сімейного лікаря. Він собі думає: «Буду мати 2 тис. людей, із них 1600 треба лікувати. І нащо воно мені і що воно мені дасть при 210 грн за одного пацієнта?! До того ж треба буде заплатити комунальні послуги, оренду приміщення, роботу фельдшера, медсестри, санітарки, водія тощо».

– Що можете сказати про реімбурсацію – відшкодування за ліки, що обіцяють запровадити вже незабаром?

– Наміри хороші. Проте, де нормативні акти на рівні МОЗу щодо цього питання? Як діяти лікарю? А чому не запитали лікаря: на що краще йому виписувати рецепт – препарат чи субстанцію? Рецепт має виписуватись на спеціальних бланках, а де ці бланки? І до якої аптеки людина з рецептом має йти – комунальної чи приватної? Хто уклав з нею угоду, особливо в сільській місцевості? Хто буде розраховуватися і скільки, в разі потреби, будуть платити аптекам за ліки органи місцевого самоврядування? Механізмів немає.

На Львівську область виділено більше ніж 32 млн грн. Ми не знаємо – це багато чи мало. Немає конкретних даних, скільком хворим потрібні ці ліки і на який термін – від серцево-судинних захворювань, цукрового діабету II-го типу, бронхіальної астми, а цифри взяті із загальної статистики пролікованих за минулий рік. А має бути моніторинг хворих на первинному рівні медичної допомоги. Адже є хворі, які в стаціонарах не лікувалися і ходять та живуть з артеріальним тиском. Якби сімейні лікарі раз у рік проводили профілактичні медогляди, як це вимагається, а за їх результатами зробили моніторинг таких категорій пацієнтів, то і вирішувалося б питання реімбурсації ліків значно краще як частина гарантованого пакету послуг первинної ланки.

Ідея хороша – немає механізмів реалізації.

– Пане Василю, ви почали з того, що підтримуєте Уляну Супрун та її команду…

– Я підтримую їх наміри і бажання. Але дій у них немає, лише описовий метод та роз’яснення. А їх намагання щось впровадити не те що викликають супротив, вони непрофесійні, бо непрораховані, економічно необґрунтовані та юридично не виважені в контексті наявної законодавчої бази в охороні здоров’я та медичного обслуговування.

Розмовляла Наталія Шутка,

IA ZIK

медицинаМОЗреформа Читайте більше тут: zik.ua/news/2017/03/27/profesor_lvivskogo_meduniversytetu_namiry_mozu_ulyany_suprun_dobri__nemaie_1068189

Новини